Горпініч Оксана Леонідівна

Дата народження:

02.05.1978

Дата загибелі:

04.05.2022 (44 роки)

Місце поховання:

Україна, Волинська область, Володимирський район, Біличі

Військова служба:

Медикиня, 14-та ОМБР імені князя Романа Великого

Позивний:

Мураха

Нагороди, відзнаки:

Медалі «За військову службу Україні», «Учасник бойовий дій», відзнака Президента України «За участь в антитерористичній операції», знак пошани «Захиснику Луганщини», орден «За мужність» III ступеня (посмертно).

Горпініч Оксана Леонідівна – медик «Мураха»

Медсестра на фронті для кожного воїна - надія на спасіння. Проте і медик – людина. Війна не шкодує нікого, а снаряди сліпі у своїй вбивчій силі. На Волинь майже щодня приходять сумні повідомлення. Одним із них була звістка про загибель 4 травня 2022 року Горпініч Оксани Леонідівни – прекрасного медика, чудової мами двох доньок, чуйної дочки.

Народилася 2 травня 1978 у Гордєєво, росія. У дитинстві разом із родиною переїхала в селище Жовтневе (зараз Благодатне) на Волині. Закінчила Ківерцівське медичне училище. Працювала фельдшеркою у рідному селі, медичною сестрою у Заболотцівському ліцеї.

У 2016-му Оксана вирішила йти на фронт та підписала контракт на три роки. Службу проходила у 14-й окремій механізованій бригаді імені князя Романа Великого, виконувала бойові завдання на Донеччині та Луганщині, неодноразово рятувала життя побратимам, а також допомагала цивільному населенню.

З перших днів повномасштабної війни Оксана продовжила виконувати військовий обов’язок у складі рідної бригади. Своїм близьким вона розповідала: «Тут жахіття, порівняно з 2016 роком. Росіяни не дивляться чи дитина, чи пенсіонер - вбивають усіх». Незважаючи на це, Оксана мужньо рятувала життя побратимів. Вона ніколи не говорила, що знаходиться в гарячих точках, завжди заспокоювала та казала, що в тилу .

Жінка була настільки сильною, що сама надавала собі допомогу, отримавши поранення, відмовилась від госпіталізації та, пройшовши швидке лікування, повернулася у стрій. Побратими називали її “Мураха”, тому що медсестра могла пробратися навіть у найменші закутки.

Вона ніколи не скаржилася і саме там, на війні, зрозуміла, що на своєму місці.

Так трапилось, що на війні Оксана зустріла своє кохання. У серпні планували весілля, проте мріям не судилося збутись. Її життя забрала ракета, котра потрапила у будинок, куди вона разом зі своїм водієм звозили поранених, надавали першу медичну допомогу, а згодом розвозили по госпіталях. У той жахливий день їхню «точку» здали. Спочатку прилетіла одна ракета, будинок почав складатися. Наступний вибух зруйнував усе. Разом із пораненими побратимами загинула і Оксана. Її знайшли біля військового, котрому вона до останнього подиху надавала допомогу - на ньому була її пов’язка.

Горпініч Оксана Леонідівна нагороджена медалями «За військову службу Україні», «Учасник бойовий дій», відзнакою Президента України «За участь в антитерористичній операції», знаком пошани «Захиснику Луганщини». Одна із вулиць у рідному селі носить її ім'я.