Кушнір Ігор Миколайович

Кушнір Ігор Миколайович – герой, про якого повинні пам’ятати

Війна, яка розпочалася у 2014 році показала – ми сильні, ми незламні, ми подолали безліч випробувань і це також подолаємо. Росія хотіла, щоб ми підняли білий прапор, та ми вирішили обороняти жовто-блакитний. За кожне завтра ми мусимо битися та виборювати свою свободу. На жаль, інколи, найціннішою платою – життям. Багато воїнів поклали життя заради України. Один з таких – Кушнір Ігор Миколайович – герой, про якого слід пам’ятати.

Народився Ігор Миколайович 11 лютого 1984 року в селі Великий Омеляник Луцького району. Здобував освіту у луцькій школі №3, вчився посередньо, та після 9-го класу пішов до Затурцівської загальноосвітньої школи. Ще з дитинства хлопець проявляв доброту і сердечність до тих, хто її потребував: охоче поєднував турботу про стареньких дідуся та бабусю з навчанням. Закінчивши школу, Кушнір відслужив в Збройних Силах України. Згодом працював у компанії «Волиньтабак». За словами його сестри, Ігор не встиг створити власну сім’ю, так як на рідну землю прийшла війна.

9 квітня 2014 року чоловіка мобілізували. У Володимир-Волинському його розподілили в 51 механізовану бригаду на посаду стрілець-помічник гранатометника. Спочатку вони рушили на Рівненський полігон, а згодом їх відправили на схід. Там він проходив службу на блокпосту біля Волновахи. Про його наступні гарячі точки відомо небагато, так як хлопець не хотів засмучувати своїх рідних, говорив стисло і ясно, запевняючи, що обов’язково скоро повернеться додому живим.

В останні дні життя Ігор розмовляв з рідними: маму запевняв, що все буде в порядку, та сестрі признався – не виберуться вони звідси, ніби в воду дивився. Останній, з ким розмовляв чоловік – його молодший брат Василь, з того часу зв’язок обірвався.

29 серпня 2014 року Ігор Кушнір попав під обстріл між хутором Горбатенко та селом Новокатеринівка Донецької області, перебуваючи в  БМП-2. 15 вересня 2014 року пошукова група «Чорний тюльпан» біля БМП-2 знайшли обгорілі рештки воїнів. Їх перевезли в морг у Запоріжжі. Довгих 9 місяців ніхто нічого не знав про воїна. Мама та брат змушені були здавати ДНК-аналізи й лиш після цього, у травні 2015 року, Ігоря ідентифікували.

Такого багатолюдного похорону не пам’ятають місцеві жителі – все село зійшлося попрощатися і віддати шану Ігорю. Під звуки Державного Гімну України та залп автоматів тіло воїна віддали рідній землі, поховавши його на місцевому цвинтарі Великого Омеляника, поряд із могилою батька.

Указом Президента України № 553/2015 від 22 вересня 2015 року, "За мужність, самовідданість і високий професіоналізм, виявлені у захисті державного суверенітету та територіальної цілісності України, вірність військовій присязі", нагороджений орденом «За мужність» III ступеня (посмертно).

Рішенням Луцької районної ради від 17 липня 2015 року №46/6 присвоєно звання (посмертно) «Почесний громадянин Луцького району».

Нагороджений (посмертно) відзнакою «Командира 14 ОМБР» 2016 року.

Нагороджений (посмертно) пам’ятною медаллю «Захиснику Батьківщини» 2018 року.

Присвоєно звання «Почесний громадянин Волині» згідно рішення Волинської обласної ради від 30 травня 2020 року №2/21.

Нагороджений пам’ятним нагрудним знаком «Іловайськ – 2014» 2021 року.

Нетерпимо боляче та сумно, коли війна забирає наших молодих земляків. Ми повинні пам’ятати, яку ціну платять вони заради незалежності та нашої безпеки. Не потрібно забувати, що саме завдяки їм ми можемо спокійно спати у свої домівках, вчитися та розвиватися, просто жити. Кожен має виховувати в собі відчуття патріотизму і обов’язку, відповідальності та самопожертви. Мусимо бути вдячними та прославляти їх, брати з них приклад і боротися за своє майбутнє до кінця!