Наконечний Андрій Романович

Народився Андрій Романович Наконечний 23 вересня 1976 року в місті Радехові, Радехівського району, Львівської області. З 1982 року по 1993 рік навчався в Радехівській середній школі №1. Ще зі школи Андрій Романович полюбив спорт, тому і вирішив з ним пов’язати своє життя. У 1993 році вступив у Львівський державний інститут фізичної культури і спорту, який закінчив у 1998 році за спеціальністю «Викладач фізичної культури та спорту». Після закінчення інституту майже 10 років працював вчителем фізичної культури Барилівської основної школи, а згодом Вузлівського природничо-економічного ліцею. Андрій Романович зумів і своїм вихованцям прищепити любов до спорту та надихнути їх на вагомі спортивні досягнення, виявляючи талант і педагогічний досвід.

У 2010 році закінчив Львівський регіональний інститут державного управління  при Президентові України та отримав кваліфікацію магістра державного управління. Після завершення навчання працював на посаді головного спеціаліста відділу у справах сім’ї, молоді та спорту Радехівської райдержадміністрації. У серпні 2011 року був призначений на посаду директора Радехівської дитячо-юнацької спортивної школи, яка тепер носить його ім’я.

Вагоме місце у житті Андрія Наконечного займала також і громадська діяльність. Саме за активну позицію радехівчани тричі обирали його депутатом Радехівської міської ради IV, V та VI скликань. За його участі у місті було реалізовано чимало важливих проектів, серед яких найвагомішим для нього стало виділення у 2011 році приміщення дитячо-юнацькій спортивній школі  Радехівської міської ради. До цього спортивна школа у Радехові існувала без приміщення, орендуючи для занять спортивні зали в загальноосвітніх закладах міста. Практично обладнана ним з нуля Радехівська ДЮСШ за 11 років свого існування стала потужним спортивним навчальним закладом не тільки на Радехівщині, а й у Львівській області. За цей час юні радехівські спортсмени зуміли досягти вагомих спортивних результатів, займаючи чимало призових місць на спортивних змаганнях різних рівнів.

У загиблого Героя Андрія Наконечного залишилися дві  неповнолітні доньки, які він виховував разом із дружиною Яніною у селі Шклинь Луцького району.

Андрій Романович Наконечний був радехівчанином (за місцем народження і трудовою діяльностю) і шклинцем (за сімейним станом і місцем проживання). Він був одним з тих, хто змінив шкільні стіни на армійські казарми, а замість шкільного приладдя взяв до рук автомат і пішов   боронити Україну від окупантів, не чекаючи повістки з військкомату. 

Був учасником подій на Майдані. А з 14 травня 2015 року Андрій Наконечний був військовослужбовцем військової частини № 3017 Національної гвардії України міста Харкова, та брав безпосередню участь в антитерористичній операції, забезпеченні її проведення і захисті незалежності й суверенітету України в Луганській області (селище Кримське). 20 липня 2016 року був демобілізований, а згодом став активним волонтером та громадським діячем. Відразу ж після повномасштабного вторгнення Росії на територію України, Андрій знову пішов на фронт. Хоча міг би і надалі керувати освітнім процесом в очолюваній ним дитячо-юнацькій спортивній школі Радехівської міської ради, адже тут, на освітньому фронті, він був не менш потрібний як на фронті військовому. Обіймаючи різні керівні посади, він завжди тісно співпрацював з радехівським радіо і телебаченням, кілька років поспіль був ведучим спортивних теленовин ТРК Радехів, завжди був щирим відкритим співрозмовником, готовим прийти на допомогу, дати слушну пораду чи підказку.

Загинув Андрій Романович Наконечний 30 травня у місті Бахмут Донецької області. Похований  у рідному Радехові. Указом Президента України від 1 липня 2022 року за номером 462 Андрія Наконечного нагороджено Орденом “За мужність” ІІІ ступеня.

Вірш Юлії Крупецької “Пам’яті Андрія Наконечного

Війна.
Ми всі куштуємо,
яка на смак вона.
Така солона, аж пече.

Отого ранили в плече.
У того - куля між ребер,
і він помер.
Гірка.

Десь у душі вона гірчить.
То сатана в Кремлі сидить.
Мерзенний, карликовий дід
зриває цвіт.

Сумна.
Така сумна. І так болить.
- А тато де?
- В землі лежить.

Як тата невимовно жаль.
Тупий москаль.
І темна.
Така, як ніч перед дощем

Не видно світла.
Скільки ще?
Кінця нема

- Ти як там, ма?
- А ти, синочку? Що там чуть?
- Мене, матусю, вже везуть...

Вірш Юлії Крупецької для Андрія Наконечного

У нашій країні багато скорбот,
А в серці моєму жаллю і турбот.
Я кожного хочу обняти солдата.
Іду обнімаю рідненького тата.

Колись тато мусив лишити родину,
Аби зберегти для дітей Україну.
А я без татуся росла, підростала,
Коли повернувся, його не впізнала.

Я не пам’ятаю цієї розлуки.
І сумно дивлюся на татові руки.
Бо клята війна і сьогодні триває,
А руки такі Україну тримають.