Остапчук Володимир Іванович

Володимир Остапчук – патріот Любешівської громади

Сьогодні ми переживаємо трагічні та водночас великі дні. У цей час пізнаємо нашу державу, владу та власний народ. Зараз народжується наше майбутнє.

24 лютого 2023 року на захист Вітчизни по тривозі встали ЗСУ, Нацгвардія, прикордонники, ДСНС, поліція, звичайні люди найрізноманітніших професій, які вступили до лав тероборони по всій Україні. Кожен, хто став на захист України, - Герой!

Серед них - уродженець Любешівщини, Герой з хоробрим серцем - Володимир Остапчук.

Народився 17 червня 1967-го року в смт Любешів Волинської області. Тут же одружився, звів дім, виховував двох дітей [1]. Ще юнаком виявляв охоту й хист до транспортної інженерії. Закінчивши місцеву школу, у 1984 році вступив у Львівський ордена Леніна політехнічний інститут ім. Ленінського комсомолу (зараз Луцький національний технічний університет) на спеціальність «Автомобілі й автомобільне господарство».

Згодом, 1986 -1988 рр., був на службі в лавах радянської армії.

Після закінчення університету деякий час працював головним інженером на місцевому льонозаводі. Доки нарешті не започаткував власну справу й не став підприємцем. До нього везли ремонтувати своїх двоколісних з усієї області [1].

Адже більшу частину свого життя Володимир присвятив техніці. Хобі - їздити на мотоциклі - перейшло у  підприємницьку діяльність у сфері мототехніки.

У 2014 році став учасником Революції гідності, а потім постійно возив волонтерську допомогу на Схід.

Як тільки прогриміли перші вибухи повномасштабної війни, не чекаючи повістки, Володимир Іванович одразу вирушив до місцевого РТЦК та СП [1].

І вже 25 лютого 2022 року, на другий день повномасштабного вторгнення, добровільно вступив у ряди ТРО, пізніше, у травні, був уже в лавах ЗСУ. Як і в мирному житті, так і на фронті він дбав про техніку. Був техніком стрілецької роти стрілецького батальйону [1]. Перші тижні Володимир перебував на Бахмутському напрямку, після чого брав участь у звільненні Харківщини.

Загинув Володимир Іванович Остапчук 21 жовтня 2022 року в результаті ворожого обстрілу під час виконання бойового завдання щодо захисту Незалежності України в районі н. п. Іванівка Куп‘янського району Харківської області.

Тепер, коли Володимир більше не знаходиться серед нас, ми пам'ятаємо його як справжнього Героя. Його вчинки та самопожертва неодмінно залишаться в нашій пам'яті, нагадуючи про велику ціну свободи. Нехай його душа спочиває з миром, а його приклад надихає нас всіх віддавати свою маленьку, але важливу часточку для будівництва кращого світу.

Спомин про Героїв та їхній подвиг ми маємо берегти, адже саме пам'ять об'єднує людей у боротьбі за Перемогу й Мир. Не забуваймо ж їхню мужність крізь час!

Поезія присвячена Володимиру Остапчуку
Микола Савчук 30.04.23

Твоє багаття, друже, досі ще горить,
І слід добра душі твоєї тут лишився.
Тобі б діла хороші, брате, ще творить,
То й Любешів з тобою краще б ворушився.

Талант від Бога, щира посмішка, рука
Надійна, щоб комусь надати допомогу.
Хіба ми раз звертались до Остапчука,
Чи перейшов Володя нам коли дорогу?

Як ворон зерня вибирає із землі,
Так і війна найліпше сім’я вибирає.
Бо дай би згинув той бур’ян, що у кремлі,
І нелюд той, що генофонд наш убиває.

Ти стільки, друже, доброти в собі носив,
Що добрий люд його і досі відчуває,
Бо не відмовив тим, хто милості просив,
Тому горить твоє багаття й зігріває…

Спогад однокласниці Валентини Матвіїв

Ще зранку вчорашній день обіцяв бути непоганим: попри повітряні тривоги презентація синової книги все ж відбулася.

Чудова зустріч, чудові люди, чудові емоції, які залишаться у пам'яті.

Але... вчора так і не написала про цю подію, не змогла... Бо увечері вона затьмарилась іншою - трагічною, яка буквально збила мене з ніг. Здавалось би, після власної нереально великої втрати вже ніщо не може мене вибити з колії, ти - тверда, мов криця. Аж ні... Коли мова йде про нечужих тобі людей - ти знову стаєш вразливою і зрадливий клубок у горлі запирає твоє дихання... Я дізналася, що у бою на сході України загинув мій однокласник Володимир Остапчук , один з найсвітліших людей, яких я коли-небудь знала. Добрий сім'янин і батько двох дітей, вірний, надійний друг, військовий волонтер, воїн-доброволець. Наш Володька, душа компанії, безвідмовний добряк, яких майже нема, спортсмен, життєлюб, мандрівник, наш філософ... Господи, ще стільки можна було б писати про цю Людину - але слово з великої літери сказало все!..

Життя і смерть поруч, як ніколи досі. Ми все ще борсаємось у цьому житті, чіпляючись за нього старими звичками: ходимо на роботу, навчаємось, донатимо, молимось, творимо, відпочиваємо, навіть народжуємо дітей... Навідріз відкидаємо думку, що наступними у списку можемо стати ми або ж хтось із наших близьких, знайомих, сусід по вулиці, вчорашній перехожий, який нам усміхнувся...

Аж тут раптом у твоє життя вривається страшна звістка і отруйною стрілою впивається у серце, яке й так не гоїться, просто тихо кровоточить, непомітно підточуючи твої життєві сили.

Це війна... Жахлива, кривава, підступна, кровожерлива, безжальна стара карга, котра правитиме своїм балом доти, доки їй відвели часу.

Тримаймося, дорогенькі, тримаймося!.. Ще більше живімо, за себе й за них - наших рідних і близьких, яких забирає клята війна, ще міцніше стискаймо зуби й серця, щоб витримати, щоб не зламатись, ще більше працюймо, донатьмо й молімось. І неодмінно народжуймо! Дітей, мрії, книги, картини, фільми, пісні, ідеї, нові будинки, сади, квіти... За себе й за них, за себе й за них...

Пливи, друже, у свої далекі засвіти... Твоя світла душа заслужила на рай.

Спогад класного керівника Сащук Марії Миколаївни

Щасливий той класний керівник і учитель,який працював з таким класом,як мій 10 - Б,1984 року випуску,і мав таких учнів,як Володя Остапчук.

Розумний,стриманий,небагатослівний і водночас душа колективу.Він завжди був готовий прийти на допомогу не тільки друзям, а й зовсім незнайомим людям.Для нього такі слова,як честь,справедливість і гідність мали принципове моральне значення.Таким він залишився на все життя!Тому  й не дивно,що саме добровольцем пішов захищати рідну землю.

Незважаючи на все,Володя радів життю,був оптимістом і вмів заряджати інших своєю світлою енергетикою.

Про нього можна говорити тільки з великою любов'ю,теплими споминами і словами поваги.

Володя назавжди залишиться у наших серцях хорошим і люблячим чоловіком,найкращим татом для своїх дітей,справжнім другом , найкращим сином для батьків і Героєм для Батьківщини.

Спогад рідного брата Сергія

«Він був дуже порядним та виваженим. Не мав шкідливих звичок. Природа таких рідко народжує! Його поважали і в нашому районі, і на передовій. Це був справжній старший брат та друг, інколи був мені навіть за батька. Його ідейність та патріотизм привели його спочатку у найбуремніші дні під обстріли на Майдан. Пізніше волонтерив. А коли брат пішов на фронт, то я взявся волонтерити: куди його перекинуть, туди й я їду, везу допомогу, на самісінький «нуль» — від Бахмута до крайніх точок Харківщини», – розповідає молодший брат Сергій Остапчук.

.. «Поки у вільному Криму не скупаємось у Чорному морі, не маємо права зупинятися. Повинні дійти до всіх наших кордонів й вигнати з нашої землі оту рашиську нечисть!», – останнє що почув від брата-Героя Сергій.

Спогад дочки Яни й сина Ігоря

Сімейний фотоальбом українця - це коли фотографії з моря змішуються зі світлинами з Помаранчевої революції, Революції гідності, АТО. Наш не став винятком.

Тієї переломної зими 14-го року тато, нікому нічого не сказавши, поїхав у Київ, на Майдан. Те ж саме він зробив і на другий день повномасштабного вторгнення зі словами :«Хто, як не я?!», похапцем взявши у кишеню військовий квиток і ставши у ряди ТРО, а згодом - ЗСУ.

Тато ніколи не говорив про смерть, про те, що йому страшно чи тяжко. Він завжди знав, заради чого ця боротьба, знав - заради кого ця боротьба!

Пам‘ять про нього, його сміливість та віру в Україну завжди горітиме всередині нас та надаватиме сили боротися далі. Спочивай у мирі, Тату.