Гапшенко Олександр Миколайович

Старший солдат Гапшенко Олександр - ГАПА  (сапер розмінування та ліквідації наслідків)

З народження Олександр проживав та навчався у м.Ніжин. Випускник ЗОШ №10 2002року. За освітою технік-геофізик: у 2005 році закінчив Київський Геолорозвідувальний технікум. А ще менеджер 2008 році закінчив Міжрегіональну Академію управління персоналом. Та був досвідченим водієм. Тривалий час працював на Півночі вахтовим медодом за спеціальністю. Він мав багато захоплень серед яких пошук з металошукачем та рибалка. Його любов до природи та активного способу життя була невід'ємною частиною його життя.

Коли почалося повномаштабне вторгнення Саша вирішив бути сапером, зарахований до військової частини А - 3160 м.Ніжин - сапер розмінування та ліквідації наслідків (7 лютого 2023року). Він був завжди відданим своїй справі та своєму народу. Пішов на фронт, щоб захищати нашу країну, знаючи, які ризики його чекають. Перше його розмінування було на Херсонському напрямку. Отримав звання старший солдат - 30.12.2023 року.  Потім разом з побратимами проходили навчання в Німеччині - штурмові сапери (серпень 2024року). 

14 лютого 2024року їхня бригада була направлена на Авдіївський напрямок. І 3 березня 2024 року виконуючи бойове завдання біля н.п. Орлівка Донецької області мій чоловік, Олександр став жертвою ворожого FPV дрона. Це був день, коли наша реальність змінилась назавджи, і я ділюсь його історією, щоб увічнити пам'ять про мого Героя, якого я втратила. В цей трагічний день він чекав евакуації більше 10 годин із накладеними турнікетами, терплячи біль та страх, але ніколи не втрачаючи надії. Побратими, ризикуючи своїм життям, винесли його з поля бою, усвідомлюючи, що кожна секунда на рахунку. Особливу подяку хочу висловити Лук'янов Максиму, який не пожалів своїх сил і ризикнув життям, щоб врятувати мого Саню (побратим з м. Ніжин). 

На стабілізаційному пункті в Покровську лікарі вжили всіх можливих заходів, але, на жаль, він зазнав важких травм. Ліву руку було ампутовано. Далі був доплавлений в лікарню м. Дніпро ім. Мечнікова, вранці 4 березня 2024р я була теж там. Ми зустрілися, Сашенька (так я його називала) посміхався, в очах було стільки надії та віри. І в той момент я знала, що наша бородьба тільки починається. Але ... 7 березня 2024р 7:50 чорний день для мене та рідних настав. Наш Герой став небесним янголом в 38 років. Ми поховали його в рідному місті Ніжин на Мигалівському кладовищі, де тепер він спочиває.

Посмертно, за свою мужність і відвагу, Олександр був нагороджений орденом "За мужність" ІІІ ступеня указом Президента України від 5 липня 2024 року №455. Сумно, що ця нагорода прийшла лише після його загибелі, але я знаю, що його героїзм назавжди залишиться в пам'яті тих, хто його любив. Сашенька був не лише Героєм на полі бою, але й ніжним та турботливим вдома. Ми кохали та поважали один одного. Він завжди дарував мені квіти та створював щасливі моменти. Мріяли про  дитину. Я завжди була як за кам'яною стіною - підтримувала його у всіх починаннях, даруючи йому любов та натхнення.

Як кажуть, людина живе доти, доки про неї пам'ятають. Тож я тепер живу за двох - за себе та Сашеньку. Я буду берегти його пам'ять, ділитися його історією, і продовжувати справу. Ти віддав найцінніше - ЖИТТЯ!

Мій чоловік - це символ боротьби за нашу країну, за наші цінності та за наше майбутнє. Нехай його подвиги не забуваються, а його ім'я живе в наших серцях. Вічна пам'ять Герою!

Матеріали підготували:

Я дружина Героя! Гапшенко Юлія 17 березні 1989 року народження. Народилася і проживаю в м.Ніжин. 25 липня 2018 року ми одружилися, утворивши міцну і щасливу сім'ю. Ми жили, мріяли, планували, підтримували один одного. Доки не настав чорний день 7 березня 2024року. Я живу і буду жити за нас двох! Слава Героям!

Список використаних джерел

Дружина Юлія