Чуйко Володимир Миколайович

Сорокарічний комарівець Володимир Чуйко віддав своє життя за Україну

За першу і найголовнішу свою мрію– перемогу України, звільнення Донбасу та Криму – загинув Володимир Чуйко. Сьогодні за неї воюють його друзі – побратими. Володимир був тим вогнем, який запалював інших на дії. Таке відчуття, що він не загинув, а просто зробив перерву у своєму активному житті. І перерва та– ціла Вічність… А нам – Пам'ять… Гірка, нетлінна пам'ять…

Чуйко Володимир Миколайович народився 16 грудня 1981 року в селі Комарове Маневицького ( нині Камінь – Каширського) району Волинської області. Виховувався у дружній багатодітній сім’ї вчителів Миколи Степановича та Олени Феодосіївни Чуйків. 1 вересня 1987 року вступив до першого класу Комарівської середньої школи. Брав участь у громадському житті школи та села. Дуже любив футбол. Був постійним учасником сільської футбольної команди. Після успішного завершення школи у 1998 році вступив на історичний факультет ВДУ імені Лесі Українки. У 2003 році закінчив навчальний заклад і 1 вересня був призначений на посаду вчителя історії Комарівської середньої школи [2].

19 жовтня 2003 року був звільнений з посади вчителя у звязку з призовом на військову службу [3].

Мріяв стати військовим. Службу проходив у Криму в Фороському прикордонному загоні для виконання спеціальних завдань ДПС України у 5 відділенні 1 прикордонної застави командиром відділення. В армії був відмінником строкової служби. Врівноважений. Доброзичливий. Тактовний. Володимир був прикладом для солдат.

Після звільнення у запас з 2005 по 2010 роки працював на різних роботах: у ДП «САВСЧРВІС Волинь», ТзОВ «Міжрегіональні ресурси», ДП «САВСЕРВІС Карпати».

Був двічі одружений. Від обох шлюбів мав доньок – Владиславу (28 травня 2011 рік) і Ангеліну ( 28 листопада 2016 рік).

Коли розпочалася війна з росією, вже 24 лютого 2022 року прийшов список тих, хто підлягає мобілізації. « Значить треба йти. Краще там їх зустріти, а не чекати, поки сюди прийдуть» – таким твердим було рішення Володимира Чуйка.

А вже 25 лютого 2022 року Чуйко Володимир був призваний першим відділом Камінь – Каширського РТЦК та СП Волинської області до особового складу військової частини А 1008.

Його бойовий шлях як воїна-захисника проходив через село Майданівка Київської області, Миколаївську область, місто Гуляй – Поле Запорізької області, село Василівка Донецької області. Тут він 28.05.2022 року о 8 годині 20 хвилин отримав важке вогнепальне поранення лівого стегна. Перша медична допомога була надана у місті Бахмут. Далі Володимир Чуйко був евакуйований до міської клінічної лікарні № 6 міста Дніпро, де знаходився на лікуванні з 28.05 по 30.05.2022 року. 31.05.2022 року був переведений на лікування до клінічної лікарні місто Вінниця. 15.06.2022 року був виписаний з лікарні .

Після першого поранення він востаннє бачився з мамою та улюбленими доньками. Далі бойовий шлях молодшого сержанта 14 бригади проліг у Харківську область. Саме бійці його роти піднімали прапор на кордоні з росією. На передодні цього у селі Тернова він отримав друге вогнепальне, осколкове, наскрізне поранення лівого плеча, другого пальця правої кисті та голови. А тому прапора до вишки ніс Володимир Чуйко, але на саму вежу через хворе плече його не піднімав.

Воїн лікувався у військово – медичному клінічному центрі Північного регіону 61058 міста Харкова. Звідти його мали відправити на реабілітацію (09.09.2022 року). Але коли він дізнався, що його хлопців попалили фосфорними бомбами, Володимир знову повернувся у стрій, незважаючи на стан здоров’я. 24 вересня 2022 року його земний шлях вкоротили російські окупанти. Володимир разом з кількома бійцями під час зачистки села Гороб’ївка Дворічанського району на Харківщині наткнувся на рашистів. Зав’язався бій. Вороги нічого не змогли вдіяти з українськими бійцями і просто закидали їх гранатами.

Поховали Володимира Чуйка 28.09 2022 року на місцевому кладовищі в рідному селі Комарове.

Герой гідно прожив своє коротке життя. За особисту мужність і героїзм, вірність військовій присязі командир відділення батальйону 14-ої ОМБ р молодший сержант Володимир Чуйко ( з позивним «ГІПС») був нагороджений медаллю « За хоробрість в бою» [4].

У пам'яті односельчан він завжди залишиться світлим порядним воїном, який понад усе любив Україну і вірив у її світле майбутнє. Вічна пам'ять Герою!

Слова матері для сина, якого вже нема.

Синку любий, дитино моя мила, рідний, сьогодні насправді твій день - День Захисника! Як тяжко ,що ти так щиро, вірно, до останнього подиху життя служив і захищав усіх нас, свою землю, яку так любив...А тепер вона прийняла твоє (моє рідне) тілечко у Вічний спочинок...!

Прости мене, любий, що не змогла тебе зберегти, відмовити, випросити у Бога тобі заступу і порятунку...хоч так просила, але чомусь не почув мої молитви...

Пробач мені, рідний синку!

Синку любий, дитино моя мила, рідний, сьогодні насправді твій день - День Захисника! Як тяжко, що ти так щиро, вірно, до останнього подиху життя служив і захищав усіх нас, свою землю, яку так любив...А тепер вона прийняла твоє (моє рідне) тілечко у Вічний спочинок...!

Прости мене, любий, що не змогла тебе зберегти, відмовити, випросити у Бога тобі заступу і порятунку...хоч так просила, але чомусь не почув мої молитви...

Пробач мені, рідний синку!

14.10.2022 р.

Мій рідний синку, уже пройшли 40 тяжких деньочків без тебе, а не віриться, що ніколи не побачу! Чекаю смс із бажаними " все норм", а її немає і розумію, що не буде...

Вдивляюсь у дорогу....у зоряне небо - шукаю твою( мою рідну зірочку), а вона лише холодно мерехтить....

Пробач любий, що не змогла тебе врятувати, випросити, вберегти...!

Спочивай у Царстві Небесному, нехай тобі рідна земля буде пухом, нехай Бог береже твою безневинну душу, мій любий Синочку...!

Мені сумно, нестерпно боляче.....

Прости мене, мій соколику...!!!!!

03.11.2022 р.

Синку мій Дорогий, сьогодні Тобі було б 41, але навіки залишилось 40 через страшну війну...

Яким щасливим був Шістнадцятий День Грудня 1981 року, коли ти народився! Такий малесенький, лише 2 кг.950 грн., ловив своїми малесенькими губками цілюще мамине молочко і ріс здоровим хлопчиком...

Страшна, жорстока війна 24 вересня навіки забрала Твоє Життя!

Ми залишились одні, без Тебе, любий синку, пораднику, хазяїну!

Я розумом розумію, що уже тебе не повернути, а серце чекає, очі виглядають, душа спорожніла і болить!!!

Нехай рідна земля ,яку Ти так щиро любив, буде Тобі Пухкою і Теплою, а Безсмертна Душа упокоїться в Благодаті Царства Небесного!!!

Пробач мені, Моя Рідна Кровинко!!!!!!

16.12.2022 р.

Матеріали підготували:

Веремчук Роман, учень 10 класу Комарівського ліцею Маневицької селищної ради Волинської області

Патейчук Меланія Яківна, класний керівник, вчитель зарубіжної літератури Комарівського ліцею