Бісюк Дмитро

Бісюк Дмитро Сергійович народився 25 вересня 1992 року в місті Любомлі Волинської області. Зі слів мами Дмитра: «У цей і наступні роки народжуваність хлопчиків перевищувала у кілька разів, ніж дівчаток. Пригадую, прийшла медсестра в палату і каже: «А то що, війна буде, чи що... На 10 дітей 7-8 хлопчиків народжувалося»».

Дмитро ріс спокійним, світловолосим хлопчиком, з гарною родимкою над губою. У сімї був первістком, а через три роки народилася сестра Марія. Діти росли дружні,навіть коли Дмитрика пригощали якимось смаколиками, він завжди радо ділився із сестричкою. Любив читати ,як тато, грати у шахи, нарди, додатково займався англійською, що йому в майбутньому дуже згодилося. Допомагав у навчанні однокласникам та одногрупникам.

Після закінчення Любомльської гімназії №1 ім. Наталії Ужвій у 2009 році вступив до Любльського ПТУ на спеціальність плиточника. Після закінчення навчання призвався на строкову службу, яку проходив у навчальному центрі «Десна». Проявляв лідерські якості, вмів згуртувати хлопців.Після служби підписав контракт і служив в Прикордонній службі, де і стала в пригоді англійська мова. Після закінчення контракту пішов працювати, поїхав у Польщу, де влаштувався на продуктову гуртівню і там проявив лідерські якості бо призначили Дмитра бригадиром. Коли приїхав до сестри на весілля у 2021 році, й гадки не мав, що розпочнеться війна.

З початком повномаштабного вторгнення рф в Україну Діма записався в територіальну оборону. Місяць були на полігоні, а потім 100-та бригада Луцької територіальної оборони вже була на кордоні з Білорусією.У лютому бригаду відправили на Схід. У відпустку приїздив два рази. Перша була всього 5 днів, а друга два тижні. У цій відпустці привів додому дівчину Богдану,у хлопця було передчуття лиха і він ій сказав: «Забудьмо один одного, щоб тобі було не так важко, коли зі мною, щось трапиться». Але вона відмовилася, згодом про це розповіла мамі.

Про війну говорим мало. Коли мама питала ,яка ситуація в Бахмуті, то Дмитро завжди відповідав, що все добре, але мама з його інтонації розуміла, що все було по-іншому... 25 квітня 2023 року вночі син зателефонував і сказав: «Мамо, я тебе люблю, Марійка – ти залишаєшся за старшу: у мене тіло відразу затерпло, – пригадує мама. - Дмитрику, не кажи так, приїдеш і будеш за старшого. « Мамо, - і довга пауза - ти не бачиш, що тут робиться... А я не бачу способу повернутися живим».

28 травня Дмитра не стало... Як розповів пізніше капелан, хлопці були на грані морального й фізичного виснаження. При виконанні бойового завдання під Бахмутом, у селі Богданівка, потрапивши під міноментий обстріл, Дмитро був смертельно поранений разом із побратимом, який накрив його своїм тілом. Хлопців знайшли аж на третій день активних пошуків, їхні тіла засипало землею. Відкопали їх, погрузили в бойову машину і побратими полягали на їні тіла зверху, так як вони заклякли в неприродньому положенні. Після наїхали на міну. Шофер і командир загинули ,а хлопці, які лежали на тілах, вижили. Тобто Дмитро й Антон мертві врятували життя хлопцям.

«Важко нам без вашого Дмитра, він був командир відділення і одночасно як « стержень» в бригаді, до нього всі прислухалися,» - сказав капелан.

Поховали Бісюка Дмитра у м. Любомлі. Чотири місяці не дожив до свого 31 річчя. Вічна тобі память і Царство Небесне!