Прокопенко Вадим Сергійович

Дата народження:

24.08.1984

Дата загибелі:

08.07.2023 (38 років)

Місце народження:

Україна, Житомирська область, Коростенський район, Чоповичі

Місце проживання:

Україна, Київ

Місце загибелі:

Україна, Запорізька область, Пологівський район, Мала Токмачка

Місце поховання:

Україна, Київ

Військова служба:

Десантно-штурмові війська

Позивний:

Прокоп

Нагороди, відзнаки:

Почесний нагрудний знак "Кращий сержант ЗСУ", медалі і грамоти за участь в АТО. Посмертно нагороджено орденом "За мужність" ІІІ ступеня

Війна забирає найкращих... Гіркі втрати цвіту нації: батьків, синів, братів... Вони пройшли крізь кулі і гради, віддавши все до останку, навіть найцінніше - життя... Натомість здобули шану, повагу, пам'ять.

Пам'ятай, мій любий сину,-
Всі ці люди видатні.
Воїна землі своєї
Світить доля і тобі.

Ці слова належать нашому Герою-земляку, мужньому сержанту-захиснику, учаснику АТО, автору серії книжок "Дідові історії" - Вадиму Прокопенку. Любов до рідної землі, нетлінна віра в народ, перемогу - цілющі джерела, з яких він брав сили і впевнено крокував второваною стежкою життя.

Вадим Сергійович Прокопенко народився 24 серпня 1984 року в селищі Чоповичі (тоді ще Малинського району) Житомирської області в сільській сім'ї. У 1991 році пішов до 1 класу Чоповицької середньої школи, яку закінчив у 2001 році. Хлопцю випали неабиякі випробування долі: пригорща болю, коли втратив тата (2001р.). Але Вадим ніколи не втрачав оптимізму, окрім того, завжди був готовим прийти на допомогу іншим. Захоплювався малюванням, дуже багато читав (перечитав усі книги в домашній бібліотеці сусіда). Цікавився історіями про козаків, ліпив із пластиліну погруддя отаманів. У чотирнадцять років на аркуш зошита лягли перші рядочки віршів. Тематика була різна: історичні події, Голодомор, Запорізька Січ... Планував видати серію книжок "Дідові історії". На жаль, у 2010 році світ побачила лише перша.

Ми із дідом добрі друзі,
Дід Прокіп - старий козак,
Геть старий, та коли треба,
Крутоне такий гопак!

За словами дружини Ганни, продовження змісту інших збірок є в електронному варіанті.

Молоде покоління, як казав в одному з інтерв'ю Вадим, повинне гордитися своєю історією, знати її, бути свідомими громадянами України, бо любов до свого народу починається з любові до свого роду. І якщо ми хочемо бачити українську націю сильною та гордою, треба змалку розповідати дітям про величне минуле нашої держави.

У майбутньому планував створити відеоролик про голодомор із картинками, музикою до них та декламуванням віршів.

У 2002 - 2004 роках проходив строкову службу в прикордонних військах у м. Мукачеві.

Заочно навчався (2005 - 2007рр.) в Державній академії статистики, обліку та аудиту Держкомстату України, де здобув кваліфікацію бакалавра з обліку та аудиту.

Із 2015 по 2016 рік брав участь в АТО (Луганська область).

Повернувшись до мирного життя, проводив лекції з національно-патріотичного виховання. Разом з іншими ветеранами АТО ділився з молоддю спогадами про службу на Сході. "На війні розумієш, що в житті потрібно щось робити важливе", - говорив він.

І він це робив. Опановував бойове мистецтво "Спас" - систему козацького навчання моральним принципам, козацьким наукам та чеснотам. Це мистецтво ведення бою було відоме ще з княжих часів, згодом з'явилося серед запорізьких козаків. Основна його мета - удари, призначені для максимально широкого знешкодження ворога.

Так і наші славні предки,
Від князів до козаків,
З правдою і честю в серці,
Люто били ворогів.

І не дивно, що 24 лютого 2022 року, не чекаючи на повістку, Вадим Прокопенко зранку поїхав до віськкомату в місто Малин, до місця прописки. Звідти його відправили додому: потрібно було 25 лютого самостійно добиратися до військової частини в м. Яворові Львівської області, в якій раніше служив.

Квитків до місця призначення не було. Довелося звернутися до Солом'янського військкомату, звідки він був направлений до 101-ої окремої бригади охорони Генштабу України, яка брала участь в обороні Києва, Обухова. Потім - служба в 47-ій окремій механізованій бригаді Валерія Маркуса "Магура". Далі був Звягель - підготовка до виходу в бій. Пізніше - окрема десантно-штурмова бригада Залужного "Герць", яка працювала на Запорізькому напрямку. На початку червня 2023 року бригаді було поставлено складне завдання: прорвати російську оборону на Запоріжжі від Оріхова і Малої Токмачки вздовж лінії фронту в напрямку міста Токмак.

Росіяни облаштували кілька ліній оборони та замінували поля. Міни були різні: з дистанційним управлінням та радіусом ураження 50 метрів. Удари по наших захисниках наносила авіація. Працювали групами по 4 чоловіки (піхота під прикриттям артилерії).

У такій круговерті бойовий дух підтримувало постійне листування з дружиною. У ніч із 7 на 8 липня зв'язку не стало... 8 липня 2023 року під час виконання бойового завдання Вадим підірвався на міні. На превеликий жаль, із 4 побратимів вижив лише один.

Знаєш, хлопче, коли чуєш
В собі правду й правоту,
Ти насправді незборимий.
Слухай далі, що скажу.

Герой знайшов свій спочинок на Лук'янівському кладовищі (м. Київ).

Наш земляк народився в День Незалежності і загинув за її незалежність.

Його ім'я назавжди вписане в історію визвольної війни. Друзі, рідні, побратими пам'ятатимуть Вадима усміхненим, позитивним, товариським, добрим і надійним другом. Життєвий шлях Героя - це подвиг переможця на полі бою за незалежну Українську державу.

Матеріали підготували:

Матеріал підготували: Остапчук Анастасія Вікторівна, учениця 11 класу комунального закладу "Чоповицький ліцей" Чоповицької селищної ради Коростенського району Житомирської області

Науковий керівник: Мирутенко Людмила Василівна, вчитель української мови та літератури комунального закладу "Чоповицький ліцей" Чоповицької селищної ради