Трохимук Юрій Васильович

Мужній син Поліського краю Юрій Трохимук

Вічна боротьба за волю, єдність, незалежність – безсмертні гасла українського народу. Споконвіку своєю кров’ю наші воїни скроплювали рідну землю, віддаючи життя задля майбутнього своїх та чужих дітей. Захисники – сини та доньки України – гинули з честю, ідучи в бій з пекучим відчуттям у грудях, переповненою ненавистю до ворогів. Та в серці у них панував спокій, адже кожен мав на меті єдине – боронити свій рідний край. Одним із них є волинянин Юрій Трохимук.

Майбутній воїн народився 1 грудня 1988 року в селі Залаззя Любешівського району Волинської області [1]. Наймолодший у багатодітній родині, у якій було шість доньок і чотири сини.

Після закінчення місцевої школи проходив строкову службу в артилерійських військах у Борисполі. У 2008 році повернувся з армії. Щоб забезпечити своє життя, Юрій поїхав на заробітки в білорусь. Будучи люблячим сином та працелюбним господарем, юнак допомагав батькам по господарству. 2014 року росія анексувала український Крим та почала війну в Луганській та Донецькій областях. Після чого Юрій був призваний у першій хвилі мобілізації спочатку на Рівненський, а пізніше – на Широколанівський військовий полігон у Миколаївській області. Мобілізований у квітні 2014 року. Був молодшим сержантом, заступником командира взводу – командиром відділення 51-ої окремої механізованої бригади [4].

Загинув 14 липня 2014 року під час переміщення у колоні поблизу села Черемшине Свердловського району Луганської області. Бій відбувся вночі, коли воїни бригади дали гідну відсіч терористам. Після бою почали відхід із Черемшиного, але вороги пострілом ПТРК уразили САУ 2С1. Тоді загинуло троє вояків – Юрій Трохимук, Ігор Кантор і Олександр Абрамчук, а двоє зазнали поранень. Від вибуху їх викинуло з машини, сильно обгоріли.

Воїна поховали в рідному селі Залаззя Любешівського району Волинської області. На малій батьківщині центральна вулиця перейменована на вулицю Юрія Трохимука. 20 квітня 2015 року в Залаззівській школі відкрили й освятили дошку пам’яті загиблого захисника. У кабінеті, де навчався Юрій, учні зробили куточок пам’яті. У подвір’ї школи висадили 26 туй – стільки ж було воїну років на час смерті.

Указом Президента України №282/2015 від 23 травня 2015 року за особисту мужність і героїзм, виявлені в захисті державного суверенітету та територіальної цілісності України, вірність військовій присязі під час російсько-української війни Юрій Трохимук нагороджений орденом «За мужність» ІІІ ступеня (посмертно).

1 грудня щороку Залаззівський ліцей ушановує пам'ять воїна – атовця.

Він – гордість нашої країни, за яку віддав життя, мужній захисник рідного Залаззя. Герої не вмирають – вони повертаються назад на небеса!

Хорошими словами та трепетними спогадами про свого вихованця Юрія Трохимука згадує класний керівник Пилипчук Віра Миколаївна: «Його улюбленим предметом у школі був «Захист Вітчизни». Дуже любив ще й математику і був найслухнянішим учнем у класі. Тепер однокласники приносять троянди на місце його спочинку… Завжди старанний, працьовитий, усміхнений, здібний до точних наук, кмітливий та сміливий. Про його квітучі роки завжди на шкільному подвір’ї буде нагадувати алея туй, альбом пам’яті на учнівській парті, меморіальна дошка на стіні його другої домівки – школи. І наші теплі спогади про нього. Він умів відстояти свою точку зору, не піддавався чужому впливу, критично ставився до власних кроків та вчинків своїх друзів, завжди відверто про це говорив. Дуже любив уроки військової підготовки, був організатором змагань між паралельними класами. Юрій віддав своє життя задля того, щоб ми могли жити в незалежній Україні. Він назавжди залишиться в наших серцях. Герої не вмирають!».

Учителька Матвійчук Марія Матвіївна згадує: «Юра був надзвичайно організованим і дисциплінованим учнем. Усі предмети давалися йому легко: і точні, і гуманітарні. Але особливий вогник з’являвся, коли були уроки 3В, фізичної культури. Юра завжди приймав активну участь у всіх позакласних заходах. Йому надзвичайно пасувала військова форма. Пригадую, як він наполегливо готувався разом із однокласниками до козацьких забав, які щорічно проводились між старшокласниками ліцею. Він не міг стояти осторонь тих подій, які відбулися в 2014 році. Упевнена, що й зараз такі, як Юра, боронять Україну. Рішучий, відповідальний, виважений – саме таким залишився у пам’яті. Спочивай, наш Герою!…»

«Юрій із багатодітної сім’ї. Усе життя будуть сумувати за ним троє братів та шестеро сестер, рідна ненька. Він був привітний, працьовитий, щирий! Юро, ти назавжди залишишся в нашій пам’яті мужнім і усміхненим, а в серці – хорошим другом, патріотом, нашим Героєм!» – ділиться спогадами односельчанка Тетяна Василюк. 

Матеріали підготували:

Василюк Христина, ліцеїстка 9 класу Волинського обласного ліцею з посиленою військово-фізичною підготовкою імені Героїв Небесної Сотні

Слепко Оксана Василівна, учитель історії Волинського обласного ліцею з посиленою військово-фізичною підготовкою імені Героїв Небесної Сотні