Путінцев Михайло Сергійович

Лучанин Михайло Путінцев – Воїн – Герой, Оборонець світла й добра

Скільки днів, місяців поспіль ми щодня виборюємо свободу, відстоюємо свою гідність, кладучи на вівтар найцінніше й найдорожче, що маємо, - життя найкращих, найхоробріших, найталановитіших.

Невимовним болем обпечені душі всіх тих, які, за словами Ліни Костенко, щодень «стрічають на колінах своїх убитих хлопців на війні»:

Росли, росли — і виросли хлоп’ята.
Чиїсь кохані і чиїсь сини.
Щоб Україна не була розп’ята,
пішли боротись, — хто ж, як не вони?!

Михайло Путінцев - офіцер, лицар ордена Богдана Хмельницького та кавалер ордена «За мужність» (посмертно) - за спеціальністю був сапером. А це ж особливий стан душі, у якому немає варіацій на тему безпеки. Це максимальна концентрація й напруга. Покладаєшся тільки на себе. Якось Михайло сказав мамі: «Від результату моїх рішень залежить життя багатьох людей».

Життєве кредо мужнього захисника від самого початку війни - зупинити ворога:  «Мамо, наш обов’язок - стримати цих зайд, хай хоч що! Ми на своїй землі! Ти знаєш, що я розумний, сильний і надто впертий. І ще: у всіх нас є мрія… А тому, хто мріє, страх не відомий. Усе, що я роблю, тільки з думкою про вас! По-іншому не може й бути!»

Михайло Путінцев народився в місті Луцьку 20 січня 1997 року. Ще змалку  марив українською мілітарною героїкою. Так розпорядилась доля, що ще в дитинстві зрозумів: чоловік – опора родини. І тендітна матуся, і маленька сестричка Маруся, якій навіть ім’я обирав сам, – це його всесвіт. І саме він, Михайло, має оберігати їх від усього лихого.

Навчався в Луцькій гімназії №18, у Волинському обласному ліцеї з посиленою військово - фізичною підготовкою імені Героїв Небесної Сотні, у Національній академії сухопутних військ імені гетьмана Петра Сагайдачного в місті Львові.

2018 рік став знаковим для Михайла Путінцева: отримав омріяне звання лейтенанта [2].

«Омріяне, тому що з дитинства завжди говорив, що обов’язково стане захисником, офіцером, – розповідає його мати Анна. – Першим кроком стало навчання у Волинському ліцеї з посиленою військово - фізичною підготовкою імені Героїв Небесної Сотні» [1].

«Михайло мав щиру душу й добре серце, завжди був надзвичайно наполегливим, ніколи не зупинявся на досягнутому, дуже багато читав. Надзвичайно ретельно готувався до Всеукраїнської учнівської олімпіади з англійської мови та ставав призером ІІ та учасником ІІІ етапів. Часто казав, що офіцер – високоосвічена особистість. Його юнацький максималізм межував із виваженими, часто надто дорослими поглядами на життя » , - згадує Бріус Т. В., учитель української мови та літератури ліцею.

«Національну академію сухопутних військ імені Петра Сагайдачного обирав свідомо: був переконаний, що це кращий військовий навчальний заклад України», - зазначає мама. 

Командиру курсу, науково-педагогічним працівникам вишу Михайло запам’ятався сумлінним, відповідальним курсантом, який навчався з великим бажанням. Окрім фахових предметів, значну увагу приділяв іноземним мовам. Був переконаний: Україна обов’язково увіллється до європейської спільноти, а вітчизняне військо стане повноправним членом Північноатлантичного альянсу[1]. А щоб порозумітися з колегами із інших держав, одного бажання замало. Тому досконало вивчив англійську та іспанську. Навички вдосконалював також під час міжнародних військових миротворчих заходів, що проходили в Міжнародному центрі миротворчості та безпеки.

Після випуску з академії Михайло отримав скерування в 128 окрему гірсько-штурмову Закарпатську бригаду на посаду командира інженерно-саперного взводу. Побратими розповідають, що, попри свою молодість, був напрочуд серйозним та відповідальним, а ще - чесним та відданим ратній справі. Завжди говорив: «Дрібниць під час виконання будь-якого завдання не повинно бути, потрібно все прораховувати й передбачати завчасно! Й обов’язково на кілька кроків уперед» [1].

Чотири важких роки в зоні Операції Об’єднаних сил! Скільки «сюрпризів» залишив умілий сапер ворогові. Його таланту бути із зброєю на «ти» заздрили всі. Дуже поважав молодий лейтенант комбата Літуна, перейняв багато таємниць: уміло «зачищав» ділянки, готував «особливі смаколики» для російського солдата – окупанта.

У січні 2022 року мав довгоочікувану відпустку. Щодень ніжно-ніжно обіймав сестричку Марусю, маму, бабусю, ніби вже зараз хотів захистити. Загартований у боях офіцер розумів, що суне біда, тому виважено пояснив родині, що боятись не варто, що Україна обов’язково переможе підступну Росію.

Війна розпочалась… Був хоробрим відчайдухом. Усе вмів. Довелося молодому командирові Михайлу Путінцеву двічі виводити своїх хлопців із оточення. Геть усі вийшли живими. Хіба не щоденний подвиг! Безперечно, старший лейтенант був віртуозом у своїй справі. Неодмінно мав стати полковником. Можливо, генералом.

Старший лейтенант Михайло Путінцев, самовіддано захищаючи Україну від підступних ворогів, загинув 4 квітня 2022 року під час ведення бою з російськими окупантами поблизу с. Щербаки Запорізької області. Громадська панахида за загиблим військовослужбовцем відбулася 11 квітня в кафедральному соборі Святої Трійці в місті Луцьку. Останній спочинок Герой знайшов на Алеї почесних поховань міського кладовища в селі Гаразджі Луцького району на Волині [3].

У 2022 році Указом Президента України старшого лейтенанта Михайла Сергійовича Путінцева, мужнього офіцера, командира інженерно-саперного підрозділу, за особисту мужність і самовіддані дії, виявлені в захисті державного суверенітету та територіальної цілісності України, вірність військовій присязі було нагороджено орденом Богдана Хмельницького ІІІ ступеня та орденом « За мужність» (посмертно). 

«Надзвичайно важко усвідомлювати, що сина вже немає, – розповідає нині мати Михайла. – Я виховувала його одна. Ми відчували один одного навіть на відстані. Не встигла подумати про нього – він уже телефонує. Чую його співучий тембр: «Привіт, мамусю! Я поряд… Як ти, як бабуся, як Маруся?» Він надзвичайно любив молодшу сестру!.. А ще казав: «Кожен із нас боронить не лише Україну, а і свою родину. Мамусю, усе, що я роблю, для тебе». Я переконана, що мій турботливий, чуйний і такий лагідний синочок тепер захищатиме мене з небес. Я вірю в це!..

Сто... Сто днів, як не стало тебе... Не віриться, що тепер так буде завжди… Так, ти - Герой! Ти захищав нас і за це заплатив страшну та найбільшу ціну! Світлий і такий добрий синочку! Любила, люблю й любитиму тебе завжди».

Михайлові було тільки 25 років. Ще так хотілося всього: любові, ніжності, пізнання нового. Свої думки виливав на папір. І вірші його прекрасні:

А життя – це все-таки
кохання,
коли ти знаєш дотик
рідних рук,

і хоч воно буває рідко,
знаю… 
Проте, коли прийде,
впізнаєш його звук.

Михайлові Путінцеву навічно 25 років.

Плаче Україна за своїм ясним соколом, за мужнім і хоробрим вояком. Вічна пам'ять відважному оборонцеві світла й добра!

Низько схиляємо голови в скорботі.

Матеріали підготували:

Войтович Вікторія, ліцеїстка 11 класу Волинського обласного ліцею з посиленою військово - фізичною підготовкою імені Героїв Небесної Сотні

Васейко Олена Святославівна, учитель української мови та літератури Волинського обласного ліцею з посиленою військово -фізичною підготовкою імені Героїв Небесної Сотні