Ферлієвич Юрій Васильович
Стрункий, підтягнутий, фізично витривалий, мужній. Він не уявляв себе без руху, активного способу життя, заняття улюбленими волейболом та футболом. Постійно брав участь у змаганнях із цих видів спорту на різних рівнях. Поліг, як і молодший брат Віктор, у боротьбі з ненависними ворогами за свободу, незалежність та щасливе майбутнє своєї Батьківщини та українського народу.
Народився Юрій Васильович Ферлієвич 23 лютого 1991року в селі Конятин Путильського (нині Вижницького) району Чернівецької області. Навчався у Конятинській загальноосвітній школі І-ІІІ ступенів. Був рухливим, міцним, бо зростав серед карпатської природи. Змалку цікавився спортивним життям, систематично брав участь у змаганнях – шкільних, на рівні села, районних та обласних. У старших класах опанував автосправу та здобув спеціальність водія категорій А, В, С.
Закінчивши в 2009 році школу, Юрій зразу пішов працювати водієм. Невдовзі був призваний на строкову військову службу, яку проходив в Севастополі в спецпідрозділі «Тигр». За посадою і військово-обліковою спеціальністю виконував обов’язки стрільця розвідки частин спеціального призначення та спеціальних операцій. Після служби повернувся у рідне село та далі працював водієм. Одружившись, став батьком двох донечок, яких дуже любив та хотів, щоб у них було щасливе майбутнє.
Коли 24 лютого 2022 року почалося вторгнення рашистів в Україну, вирішив піти захищати рідну землю, бо мав певний військовий досвід. Був мобілізований до лав Збройних сил України. Працював у різних бойових точках розвідником у складі розвідувальної роти військової частини А 2582. Виконував разом із побратимами складні бойові завдання, які вимагали кмітливості та сміливості.
Загинув Юрій Ферлієвич 8 серпня 2022 року внаслідок артилерійського та танкового обстрілів поблизу населеного пункту Піски Ясинуватського району Донецької області під час виконання бойового завдання.
Похований 13 серпня 2022 року у рідному селі Конятин, поряд із рідним молодшим братом Віктором Ферлієвичем, який теж віддав своє молоде життя в 2018 році, захищаючи українську землю від російських окупантів. Чорною пеленою огорнув тяжкий смуток та невимовний біль батьків – Василя Гавриловича та Олену Михайлівну, які втратили на війні вже другого сина. В глибокій зажурі залишилася дружина Наталія з двома донечками – Софією та Емілією.
Вічна пам'ять та слава Героям!
Герої
