Гончаров Іван
Йому було тільки тридцять, ще не встиг створити власну сім’ю, народити та виховати дітей. Молодий, успішний чоловік, магістр міжнародної економіки, спортсмен. Завжди був прикладом для наслідування.
Іван Гончаров народився 21 травня 1992 року в селищі Неполоківці Чернівецького району. Два роки навчався у Неполоковецькій школі, а потім разом із батьками переїхав до Києва й продовжив здобувати освіту в гімназії «Потенціал». Паралельно займався у футбольному клубі.
Після гімназії вступив до Українського державного університету фінансів та міжнародної торгівлі, став магістром міжнародної економіки. Під час навчання у виші закінчив військову кафедру та став офіцером – молодшим лейтенантом. Займався спортом, був фізично сильним і витривалим.
Юнак працював аудитором у приватній фірмі, часто їздив у відрядження по Україні та закордон. Був відповідальним та відданим справі, прагнув зробити все ідеально. Іван скрізь мав друзів. Активно та цікаво проводив відпочинок, казав, що треба спробувати якомога більше в житті. Скільки він міг би зробити, якби не російська агресія…
Із початком війни Івана Гончарова мобілізували, відправили у саме пекло Донецької області. Він був командиром 2-го взводу 25 десантно-штурмової бригади, рота вогневої підтримки. З самого початку своєї служби і до останнього свого подиху мужньо давав відсіч ворогу на нульовій позиції. Побратими згадують Івана як відважного, чесного, мудрого командира, в якого все було впорядковано. Загинув захисник 9 серпня 2022 року поблизу селища Кодема Бахмутського району Донецької області. Вічний спокій знайшов у рідному селі.
Наталія Григорчук-Войтко, буковинська поетеса, присвятила Героєві-захиснику вірш, який надруковано в комплекті листівок «Речники хоробрості», виданих за спільним проєктом Чернівецької обласної організації Національної спілки письменників України та Чернівецької обласної універсальної наукової бібліотеки імені Михайла Івасюка.
Я повернуся, мамо, додому,
Коли вишня цвістиме в саду.
Та про це не кажи лиш нікому,
Дочекайся, я скоро прийду.
Зацвіте у саду знову вишня,
Будуть битися в шибку хрущі.
Я приїду наступного тижня,
Кажуть, будуть там перші дощі…
Він приїхав… А вишні кружляли,
Цвіт летів на холодне чоло…
На колінах його зустрічали,
Як на диво, дощу не було…
Герої
