Матрунчик Володимир Володимирович

Дата народження:

11.05.1982

Дата загибелі:

10.03.2023 (40 років)

Місце народження:

Україна, Рівненська область, Вараський район, Вараш

Місце проживання:

Україна, Київ

Місце загибелі:

Україна, Запорізька область, Пологівський район, Гуляйполе

Місце поховання:

Україна, Волинська область, Луцький район, Гаразджа

Військова служба:

102-га окрема бригада територіальної оборони імені полковника Дмитра Вітовського.

Немає більшої любові, як віддати життя за своїх друзів

Війна…війна… Вона нікого не шкодує, вона нещадно забирає людські життя. А особливо, життя тих, хто став на захист свого краю, своєї Батьківщини, своїх родин. Вони звичайні хлопці, які стали для нас незвичайними, саме у них прокинувся дух козацької вольниці. Дух патріотизму, любові, мужності, відваги. Вони назавжди залишаться у нашій пам’яті вічно молодими. Вони ні до кого більше не прийдуть у гості, натомість прийматимуть гостей на своїх могилах.

Вони – різні. Хтось був запальним, а хтось – меланхолійним. Вони любили, сміялися, раділи життю, просто – жили. Усіх їх об’єднало одне – вони загинули за нас.

Один із цих хлопців захисників - це волинянин Матрунчик Володимир Володимирович, уродженець міста Кузнецовськ.

Військовослужбовець Матрунчик Володимир народився 11 травня 1982р.

Навчався Володимир з першого по дев’ятий клас в Кузнецовській ЗОШ № 4, а десятий та одинадцятий класи закінчував у Рафалівській загальноосвітній школі.

Зростав творчим, відповідальним хлопчиком. Захоплювався малюванням, полюбляв майструвати щось з дерева. Міг виготовити будь-який виріб з прикладних матеріалів. Вже в дорослому віці малював картини та багато читав, а особливо любив читати книги, де розповідалося про українських козаків. Ці козацькі історії прищепили любов до України, загартували молодечий дух майбутнього бійця. Дуже любив тварин, його домашніми улюбленцями були собаки. Навіть на війні мав пса, якого хотів передати до батьків, але не знайшлося перевізника.

Вищу освіту Володимир здобув у Луцькому ДТУ на факультеті «Автомобілі та автомобільне господарство» спеціальність, «Інженер - механік». З 2004 – 2005р працював на Луцькому електроапаратному заводі на посаді інженера- конструктора.

У 2005–2010 рр. працював у ТЗОВ «ПАККО» на посаді інженер–проектувальник департаменту впровадження проектів.

З 2011р по 2012р проходив перекваліфікацію на факультеті «Промислове будівництво» за спеціальністю «Інженер- будівельник».

З 2011-2012 рр. його підвищили на посаду керівника проектів та програм. А з 2012р по 2017 р. переїхав до Києва. Працював на фірмі ОАО «Ритейл Груп» на посаді інженера-проектанта. У 2018 був переведений на посаду керівника проектного відділу. Володимир дуже швидко просувався по кар’єрних сходинках, завжди в роботі, але мав заповітну мрію. Його мрією було створити сім’ю, на жаль не встиг.

Коли розпочалася війна, його вибір був свідомим та ствердним. Він неодноразово говорив: "Мамо, а хто? Якщо такі як я відмовлять, хто тоді піде?" — згадує матір слова сина.

До війська Володимир пішов у перші дні повномасштабного вторгнення, але на службу його тоді не взяли через відсутність бойового досвіду.

"Потім дзвонить, тату, каже, привітай мене, я вже в ЗСУ. Потім писав: все добре, все добре. Приїде – обійме. Дзвонить: я вас люблю. У відпустці ж нещодавно був, місяць тому. А загинув – був бій. Він не покинув поста свого, а міг би…. ", – з болем згадує батько.

У травні 2022 добровільно пішов служити до територіальної оборони Київщини. Нести службу довелося у 76 батальйоні 102 окремої бригади територіальної оборони ім. полковника Дмитра Вітовського. У вересні цього ж року, його передислокували на південь у Запорізьку область, місто Гуляйполе. Тут і був вбитий. На цей момент йому було 40 років. Володимир Володимирович Матрунчик загинув 10 березня 2023 року внаслідок ракетного удару під час виконання бойового завдання. Вранці 14 березня тіло Володимира привезли до батьківської хати у село Піддубці. Його зустрічали усім селом – діти та дорослі, з квітами та прапорами, на колінах уздовж усього шляху до рідного порогу.

Службу за упокій душі захисника відслужили у Кафедральному соборі Святої Трійці у Луцьку, куди попрощатися із загиблим Героєм прийшло більше сотні людей – рідні, однокурсники, колеги, знайомі. Приїхали і його колеги та друзі з Києва. Після спільної молитви колона рушила від собору на Театральний майдан, де поруч зі стелою «Героям Небесної Сотні» під звуки військового оркестру виконали Гімн України. Після цього колона рушила на кладовище. Поховали Володимира Матрунчика у Гаразджі під звуки військового оркестру, залпи почесної варти та спільне виконання Гімну України.

Немає більшої любові, як віддати життя за своїх друзів. Попри те, що Володимир не встиг створити сім’ї, народити дітей, його життя продовжуватиметься у поколіннях дітей, заради яких він бажав зберегти Україну цілісною! Він назавжди залишиться справжнім патріотом, який обожнював свій край, свою Батьківщину!