Веремій Сергій Павлович

Дата народження: 04.06.1980 р.н.

Військове звання: старший сержант

Військовий підрозділ, частина: в/ч 2195, відділ прикордонної служби «Шибени»

Посада: молодший інспектор прикордонної служби 2 категорії - дозиметрист 3 групи інспекторів прикордонної служби відділу прикордонної служби «Шибени» (тип В)

Місце народження: смт Цумань Ківерцівського району Волинської області

Місце загибелі: 04.01.2023р. поблизу н.п. Ковалівка Сватівського району Луганської області

Місце поховання:08.01.2023р. на цвинтарі смт Цумань Луцького району Волинської області

Освіта (заклади освіти, роки навчання, професії, кваліфікації): Цуманська середня школа, 1986 - 1997рр.

Строкова військова служба (роки, військова частина, підрозділ, звання): 09.06.1998р. призваний на строкову військову службу у в/ч 4125, старший сержант, командир відділення зенітних ракет ближньої дії, стрілець-зенітник; звільнений в запас 26.10.1999р.

Трудовий шлях (місце роботи, посада, роки): ДП «Цумань-шпон» ВАТ «Цумань» - корувальник, 1999-2000рр.; ДП «Цуманський лісгосп» - навальник-штабелювальник деревини, 2005- 2009рр., 2011-2013рр.; ЗОШ І-ІІІст. смт Цумань – сторож, 2013-2017рр.; ТОВ «ВКП ВОЛКОР» - підсобний робітник, 2018-2023рр.

Сімейний стан: одружений, 3 дітей

Бойовий шлях (дата призову: доброволець, мобілізований, кадровий військовий), вишкіл, участь в бойових діях, обставини загибелі, смерті): мобілізований 15.03.2022 р. Луцьким РТЦК та СП, 15.03.2022р.- у розпорядженні в/ч 2144, 18.03.2022р. – у розпорядженні в/ч 2195; з 01.10 2022р. по 04.01.2023р. безпосередньо брав участь у заходах, необхідних для забезпечення оборони України, захисту безпеки населення та інтересів держави у зв’язку з військовою агресією Російської Федерації проти України та під час виконання бойового завдання помер внаслідок поранення.

Нагороди: головний сержант (посмертно) від 18.01.2023р. наказ Голови ДПСУ №66-ОС

Розповідь про Сергія ВЕРЕМІЯ устами його дружини Тетяни Степанівни.

На календарі 4 червня - День народження нашого Героя - Сергія ВЕРЕМІЯ.

Сьогодні йому мало виповнитися 43...

- Сьогодні ще й 18-та річниця нашого  з Сергієм весілля.

Вона на мить затихла, певно пригадала той день, коли квітувала акація білим цвітом. Фата, обручки, а поруч Він, такий красивий і надійний. В Його обіймах почувалася захищеною і впевненою.

Літо на мить огорнуло, ніби сном, п'яним ароматом квітів, і все забулось, і на душі стало легко, як в тім весільному танку...

- Ми дружили з дитинства. Наші матері працювали разом в консервному цеху Цуманського лісгоспу. Наші дороги на якийсь час розійшлися: я навчалася, Сергій служив у війську.

А згодом знову зустрілися, і назавжди.

У 2006 р народилася наша первістка - Аліна. Мене не виписувати ще впродовж тижня, а дитину переводили в загальну палату, - ділилась спогадами п. Тетяна.

Тут я ВПЕРШЕ побачила несподіваний, але РІШУЧИЙ вчинок мого чоловіка: Він забрав дитину додому і сам доглядав за нею, допоки мене не виписали з пологового.

-Я Її одягнув, ніби лялечку. Донечка спить, не будіть, -- це Він до матерів звертався, коли ті приходили, щоб побачити внуча.

Через ТРИ роки, 24 листопада 2009 р, на світ з'явився Михайлик. Дитина народилась передчасно, 7 - ми місячним. ТАТО телефонував щодня, підтримував дружину, а очі випромінювали неприховану радість: СИН росте, батьку підмога і ВТІХА.

А в 2012 р Бог послав Аню.

-- Листушкою називали. Все лащилась. Найменша, їй -- вся увага, -- пригадує Тетяна Степанівна.

Коли Сергія мобілізували, все допитувалось дівча: " А коли тато вернеться ?"

-- Ще трішки, ще трішки, -- запевняли малечу рідні.

Анечка любила порозмовляти з татом по телефону. Все розпитували, як у Нього справи. Він відповідав, а щось невидиме і тяжке підпирало в горлі, навіювало біль і тугу за рідними. Про це все Він признався дружині після діалогу з меншою донькою.

-- Сказав, що перетелефонує, а сам...

Можливо і плакав.

Він відповів невдовзі, що в Нього ВСЕ ДОБРЕ, а в голосі відчула тугу і НЕСПОКІЙ... Ніколи не говорив про те, що Йому важко. Все жартував: " Я тут на курорті. Треба нам ВИЖИТИ, щоб дітей на ноги поставити..."

-Він був добрим. Часом спалахував, мов сірник, але швидко відходив. Вмить ОБІЙМЕ і всі незгоди згасають.

Зараз цього не вистачає, - з тугою у серці пригадує Тетяна.

А тепер розповім про основне захоплення Сергія, гриби.

Якось телефонує мені і каже : " Давай я Тобі скину світлину з грибами...".

- Ось їхали на завдання, а я водієві гукнув, щоб зупинився біля горбочка. Така, подібна до нашої, місцина. Тут мають бути гриби. Пройшовся, а вони на Нього чекали, виглядали...

Тетяна пригадала, коли провідували маму в с. Берестяне. Допомагали по господарству, а коли верталися додому, Сергій спішив до місцини, де на нього чекали лісові красені.

З Михайликом ходили у вільну хвилину порибалити, а мене з дівчатами гукав на берег Путилівки, щоб варили уху.

Однак перевагу віддавав " тихому полюванню ".Це був його відпочинок. А мене з дітьми випроваджував до моря, щоб засмагали, набрались сил.

Він був домашнім. Щоб кудись поїхати, - ні! Хіба в Польщу їздили на заробітки, коли разом, а коли сам.

Понад 1,5 місяці не витримував на чужині, скучав за дітьми.

Ця війна була для нього випробуванням. Понад 10 місяців був далеко від дому. Він дуже сумував за дітьми, а вони за ним. Добре, що є відеозв'язок і можна поспілкуватись " вживу ".  А були випадки, коли доводилося йти за 2 кілометри, щоб відшукати місце, де «ловить» інтернет.

Телефонував по три рази на добу. Якось дзвінок мене розбудив о першій ночі, - з сумом в голосі пригадує дружина Героя.

- Мені так хочеться почути твій голос, просто поговорити, ЛЮБА, -- крізь відстані і час доносив свою ЛЮБОВ Сергій, ніби відчував, що ця розмова може бути останньою...

Він мене більше підтримував.

Чоловік сподівався на ротацію і швидке повернення до рідного дому, щоб відпочити, рідних обійняти.

- Я говорила, що Він -- оптиміст, сподівається на те, що воно так буде.

Він вірив, що прийде зміна і дуже чекав, але не дожив...

Коли ховали ЧОЛОВІКА, то до могили не всі дійшли, у кожного на те свої причини. Я оглянула, а довкола -- БАГАТО людей, -- крізь сльози тихо мовила вдова... Я не мала сил, щоб щось сказати, тільки чула, що говорять присутні:     "Доброю людиною БУВ. Завжди хотів допомогти, можливо себе обмежуючи...Усім допомагав і підтримував...

Саме цього зараз найбільше нам не вистачає !

Це слово... БУВ.Так ріже слух. Я знаю, що БУВ добрим, що старався допомогти, а ще Він БУВ у дружніх стосунках з багатьма і оминав сварки.

Працівники Цуманського ліцею пригадують з теплотою в душі про роботу охоронця  Сергія ВЕРЕМІЯ: "Все поприбирає, сніг відкидає. Дуже відповідальним БУВ..."

- Сергій спресовував час і не міг відмовити людям.

Приготувала бутерброд  Йому на поле, щоб перекусив, як буде вільна хвилина, а Він привіз додому, навіть не скуштувавши.

Одна жінка підійшла до мене і призналася:

" Танечко, як мені хочеться підійти до Тебе і обійняти МІЦНО - МІЦНО, щоб забрати Твою біль...", -- майже крізь шепіт вимовила п. Тетяна.

-Я тримаюсь, як можу, а сил НЕМАЄ. Тримаюсь і ЖИВУ заради дітей.

 Я посміхаюсь, але ніхто не відає, що за цією посмішкою стоїть.

І вона, ця посмішка, не така, як колись, коли поруч був ВІН, мій любий Сергій, і ми були ЩАСЛИВІ...

Зранку питає Міша :

- Мамо, Ви йдете до храму ? Сьогодні у тата День народження. Ви не забули?

Аня зазирає в очі, чи не плачу...

Аліні -- найважче. Вона доросла і усвідомлює, що тата немає, і що маємо жити без нього...

- Мам, потрібно заїхати і купити квіти. Підемо до тата на могилу.

- З Днем народження, ТАТО.

- З РІЧНИЦЕЮ нашого весілля, ЛЮБИЙ...

Так ВАЖКО без Тебе...