Остапчук Олександр Никандрович

Дата народження:

01.02.1973

Дата загибелі:

24.12.2022 (49 років)

Місце народження:

Україна, Волинська область, Луцький район, Словатичі

Місце загибелі:

Україна, Донецька область, Бахмутський район, Бахмут

Місце поховання:

Україна, Волинська область, Луцький район, Словатичі

Військова служба:

Гранатометник,63-тя окрема механізована бригада.

Нагороди, відзнаки:

Нагороджений Відзнакою Президента України «За участь в Антитерористичній операції».

Тернистий шлях від рідного порога

Солдат Остапчук Олександр Никандрович народився 01.02.1973 року в с. Словатичі Ківерцівського (нині Луцького) району Волинської області. Був найменшим у сім’ї. Батьки були колгоспниками, важко працювали вдома і на роботі. Тому малий Сашко з раннього дитинства допомагав батькам, чим міг.

З 1980 по 1990 рік начався в Суській середній школі. Однокласники та вчителі згадують Олександра спокійним, врівноваженим, добрим, працьовитим. Був безвідмовним у допомозі іншим. Справжній товариш.

Після закінчення школи з 1990 по 1991 рік навчався на водія в Луцькій автошколі.

Строкову службу Олександр проходив з 1991 по 1993 рік у в/ч 45166 замкомандира взводу та командиром відділення ВУС – 837097-А.

Після повернення зі строкової служби, (з травня 1993 року) по 2006 рік, Олександр працював водієм у колгоспі «Батьківщина» Ківерцівського району Волинської області. Пізніше працював у Луцьку в охоронній фірмі, 2 роки працював у «ТарТаку».

Одружився Олександр у 1993 році. З дружиною Марією народили й виховали двох прекрасних доньок – Галину та Вікторію. Навіть встиг побути в ролі дідуся, адже у 2020 році народилась внучка. У родини було багато планів, задумів. Сім’я жила звичайним життям, трудилися і не зазіхали на чиєсь. Старалися мати все своє, все, що зароблене власною працею.

Усе змінилося 24 лютого 2022 року, після повномасштабного вторгнення Росії на територію України. Все повторилося як тоді, 4 квітня 2014 року, коли Олександр був призваний брати участь в антитерористичній операції на території Донецької та Луганської областей, де перебував до 21.09.2015 року. Нагороджений Відзнакою Президента України «За участь в Антитерористичній операції».

І знову все повторилося… 26 лютого 2022 року Олександр був мобілізований. Служив гранатометником у в/ч 3719 ВОС 103061 А. Перебував у Миколаївській, Херсонській, Донецькій областях. Брав участь у бойових діях на Миколаївщині та Донеччині.

24 грудня 2022 року Олександр загинув внаслідок важких поранень, отриманих під час стрілецького бою з ворогом та ворожого артилерійського обстрілу, при здійсненні заходів із забезпечення оборони України, захисту безпеки населення та інтересів держави у зв’язку з військовою агресією рф проти України поблизу східної околиці м. Бахмут Донецької області.

Чорним крилом накрила звістка про загибель Олександра рідну домівку, село Словатичі, Ківерцівську громаду. Тіло загиблого Героя привезли для поховання у рідне село 29 грудня 2022 року. На колінах та з квітами зустрічали односельчани Олександра.

Плаче згорьована дружина, дочки, зять. Не розуміє маленька внучка, що вже ніколи не побачить свого дідуся, який дуже хотів приїхати на День народження до неї, але так і не зміг … Усе якось складалось так, що як поїхав із рідної домівки 26 лютого 2022 року, то приїхав уже на вічний спокій, так ні разу не приїхавши хоча б на кілька днів. Плачуть усі небайдужі до чужого горя. У такі моменти чуже горе стає своїм. Але прикро те, що і зарадити цьому горю не можна ніяк, і не можна підібрати тих слів, які б полегшили біль і страждання рідних.

Важко говорити про Сашу в минулому часі. Він був безвідмовним у допомозі, працьовитим, оптимістом і життєлюбом.

Вічна слава Герою, що пройшов такий тернистий шлях від рідного порогу у незвідану даль…