Мартинюк Олександр Ксенофонтович

Реквієм за героєм: Олександр Мартинюк

Лучанин Мартинюк Олександр Ксенофонтович, 07.01.1985 року народження. Навчався з 1990 року в Луцькій гімназії № 4, яку в 2001 році закінчив із золотою медаллю.

У 2006 р. закінчив Луцький державний технічний університет за спеціальністю «Автоматизоване управління технологічними процесами» та здобув кваліфікацію інженера з автоматизації та комп’ютерно-інтегрованих технологій.

Усе життя Олександр змагався: був першим в легкій атлетиці, велоспорті, спортивному орієнтуванні та інших екстремальних видах спорту. Він бігав усі марафони і напівмарафони, і не лише на Волині. Останній пробіг - торік у грудні. Він же був одним із ініціаторів велопробігів в області. Брав участь у шкільних змаганнях, таких як «Доброволець».

Його друзі й знайомі згадують про нього як про веселу, розумну та правильну людину, яка змінювала світ і Україну своїм ставленням до життя і, найголовніше, – вчинками.

Під час Революції Гідності приєднався до Луцької самооборони і багато часу провів у Києві.

У 2014 році – на другий день воєнних подій – без вагань і повістки пішов у військкомат, був зарахований у тоді ще 51 окрему механізовану бригаду (нині вона 14 бригада імені князя Романа Великого). З травня 2014 р. – на Сході. Об’їздив Донбас, Дніпропетровщину, займався інженерним облаштуванням позицій: мінували, розмінували, встановлювали понтонні мости. З жовтня 2014 року перебував на службі у Володимирі-Волинському. У квітні 2015 р. повернувся до мирного життя, взявся допомагати патрулювати вулиці Луцька громадському формуванню «Самооборона Волині».

У грудні 2015 року Олександр Мартинюк одним із перших пішов у нову патрульну поліцію: був прийнятий рядовим, потім його підвищили до старшого лейтенанта на посаді інспектора аналітично-моніторингового відділу.

Зокрема колега загиблого, завідувачка сектору комунікації Головного управління Національної поліції у Волинській області Ольга Бузулук каже, що Олександр мав стати тим, хто склав би якісний кістяк нової поліції.

«Саша не боявся висловлюватися про все: і як «цікаво» розглядають матеріали патрульних судді, і яким загалом є наше суспільство, і що потрібно змінювати всередині самої системи… Він міг би стати крутим керівником зі своїми найкращими людськими та професійними якостями. І я собі завжди уявлятиму його живим. Бо такі не повинні гинути», – пише Ольга.

Але у травні 2019 року написав заяву на розрахунок із поліції як протест проти неправомірних дій деяких посадовців.

Надалі займався промисловим альпінізмом, виконував роботи на висоті.

Олександр вів активний спосіб життя: займався туризмом, спортивним орієнтуванням, катався на велосипеді, літав на пароплані, бігав марафони, підкорював вершини Карпат, у 2018 році здійснив сходження на гору Казбек, об’їздив Україну і пів Європи. Разом із друзями допомагав сходити в гори людям з інвалідністю, візочникам. Несли їх на руках з візками, щоб вони могли відчути, побачити красу України.

Мав квиток донора – встиг 19 разів здати кров.

У 2015 та 2022 роках балотувався у Луцьку міську раду.

Олександр Мартинюк відзначений нагородами:

Почесна грамота МО України за високі показники у бойовій готовності, за участь в АТО в період з травня по вересень 2014 року;

«За участь в антитерористичній операції» – відзнака Президента України П.Порошенка від 17.02.2016 р.;

Подяка патрульної поліції у справі захисту Української держави під час виконання завдань у зоні бойових дій (14.10.2016 р.);

Подяка за участь в охороні громадського порядку ГФ «Самооборона Волині» (грудень 2016 р.);

Орден «За мужність ІІІ ступеня» Указ Президента України В.Зеленського від 22.06.2022 р.;

«За досягнення у військовій справі ІІ ступеня» – почесний нагрудний знак Головнокомандувача ЗСУ генерала В.Залужного від 14.07.2022 р. № 905.

Про героя як про людину розсудливу та справедливу можна зрозуміти з його висловів під час інтерв’ю.

«В АТО я побачив ціну, яку платить суспільство за колективну помилку. Наша колективна помилка – це байдужість і зневіра. Навіть зараз часто чую – нічого у вас не вийде, все одно будете брати хабарі, куди ви лізете? Та хіба краще залишити все, як є? Треба просто якісно виконувати свою роботу кожного дня» (з інтерв’ю в 2016 році).

«Коли людина поводиться агресивно, вона, в першу чергу, принижує свою гідність , а не нашу. Люди агресивно реагують на форму, а не на мене як людину. І якщо це перебороти, проблем не буде. Є такі, хто цього не можу витримати. Але нас до цього готували». (Це вже 2018 рік).

«Кожен день, коли я встаю і йду на роботу, на нелегку роботу (хоч багато хто так не вважає), я думаю про те, яка ціна за цю можливість нам виправитись була заплачена людськими життями, людськими здоров’ями… Раз уже я взявся, треба справу доводити до кінця. Здаватись ми не маємо права». (Із однієї з розмов).

Призваний на військову службу по мобілізації 25лютого 2022 року до складу 14 окремої механізованої бригади імені князя Романа Великого, командир саперного взводу. Воював у Київській, Житомирській, Миколаївській областях. Звільняв Харківщину.

26 вересня 2022 року був поранений поблизу с. Вільшане (Куп’янський р-н Харківської області) під час виконання бойового завдання щодо захисту територіальної цілісності та незалежності України – потрапив на розтяжку. Це була бойова розвідка. Олександр виявляв і знешкоджував протитанкові та протипіхотні міни.

Друзі винесли Олександра з поля бою, доправили у лікарню м. Шевченкове, потім до Харкова, далі до Києва у лікарню швидкої допомоги. Він був налаштований на відновлення і реабілітацію.

Але 8 жовтня 2022 року серце Олександра Мартинюка зупинилося. Йому було 37 років. Поховали загиблого військовослужбовця на Алеї почесних поховань міського кладовища у селі Гаразджа.

Матеріали підготували:

Цимбалюк Андрій, учень 8-А класу комунального закладу середньої освіти «Луцький ліцей № 4 імені Модеста Левицького Луцької міської ради»

Науковий керівник: Бондарук Тетяна Юріївна, учитель математики комунального закладу середньої освіти «Луцький ліцей № 4 імені Модеста Левицького Луцької міської ради»