Ніколайчук Андрій Валерійович

Дата народження:

11.12.1979

Дата загибелі:

12.04.2022 (42 роки)

Місце народження:

Україна, Київська область, Броварський район, Бровари

Місце проживання:

Україна, Луцьк

Місце загибелі:

Україна, Донецька область, Маріупольський район, Маріуполь

Місце поховання:

Україна, Волинська область, Луцький район, Гаразджа

Військова служба:

Командир вогневої підтримки 3 роти оперативного призначення 2 батальйону оперативного призначення окремого загону спеціального призначення «Азов»

Позивний:

Панда

Нагороди, відзнаки:

Нагороджений відзнакою Президента України «ЗА УЧАСТЬ В АНТИТЕРОРИСТИЧНІЙ ОПЕРАЦІЇ», надгрудними орденами та багатьма іншими нагородами.

Андрій Ніколайчук – вірний захисник України!

Цілком природно, що війна залишає глибокий слід у житті людини і суспільства загалом. Вона ставить перед нами неймовірні випробування, вимагає надзвичайних жертв і сили духу. Наш захисник, як і багато інших українців, відчув на собі цю важку випробування і не зміг залишитися осторонь. Він обрав дорогу патріотизму та відданості своїй Батьківщині.

Його ім'я ввійшло в історію як символ мужності, безстрашності і самопожертви. Цей син України, який віддав своє серце боротьбі за наше майбутнє, є втіленням української духовності та національної гордості. Він не просто став бойовиком, він став символом опору та незламності у важкі часи.

Народився Ніколайчук Андрій Валерійович 11 грудня 1979 року в місті Бровари Київської області у родині звичайних українців. Батько працював електрозварювальником, а мати – перукарем.

Як і більшість рядянських дітей Андрій ходив до дитсадка. Але згодом, у пошуках кращої долі сім’я Ніколайчуків переїхала в Республіку Бурятію (Росія) і оселилася у селищі Токсімо. Поки батьки працювали на будівництві Байкало-Амурської магістралі у Андрія було щасливе дитинство. Там він і закінчив дитсадок, а 1 вересня 1986 року пішов у школу.

15 листопада 1983 року він став старшим братом, народилася сестра Аня. Згодом сім’я повернулася на батьківщину, переїхали вони у село Боремель Рівненської області, де Андрій і закінчив школу в 1996 році. Паралельно із навчанням у школі він відвідував різні гуртки, зокрема, і на заняття по мистецтву фотографії.

З грудня 1997 року по червень 1999 року - проходив строкову службу в Одеській області, де і здобув звання сержанта. Приїхавши до Луцька, влаштувався на роботу в патрульно-постову міліцію і одночасно розпочав навчання в школі міліції села Сокиричі Волинської області.

Пізніше, з січня 2000 року Андрій працює в УМВС України у Волинській області. З часом поступає на заочну форму навчання в Київську академію внутрішніх справ на спеціальність юрист.

17 вересня 2006 року Андрій створив сім’ю з лучанкою Людмилою. У 2007 році змінює свою діяльність і починає працювати автослюсарем на одному із СТО міста Луцька. У серпні 2010 року у подружжя народжується син Матвій. 2014 рік був багатим на важливі події у житті захисника. Він удруге стає татусем, народжується Захар.

Цього ж року на Майдані Незалежності відбувалася Революція Гідності, не зміг бути осторонь цієї події і Андрій Ніколайчук. Пізніше, він добровольцем йде воювати в АТО, потрапляє в батальйон 1 роти БТрО «Волинь». Ніхто і ніщо не змогло стримати жагу Андрія до захисту своєї держави, тому в 2015 році, пройшовши ретельний відбір розпочинає службу в полк «Азов», підписавши перший контракт у Донецькій області. З 2018 році обіймає посаду командира вогневої підтримки 3 роти оперативного призначення 2 батальйону оперативного призначення окремого загону спеціального призначення «Азов». Побратими жартома називали його «пандою» і це стало його «позивним».

Як справжній патріот, Андрій хотів, щоб молодь не була байдужою, тому завжди брав участь у заходах, зустрічах, виховних годинах нашого ліцею. Він був не лише цікавим лектором, а й цікавим співрозмовником, як для дорослих так і для дітей.

12 квітня 2022 року він вважався зниклим безвісті, як виявилося пізніше того дня він загинув під час виконання бойового завдання щодо захисту територіальної цілісності та незалежності України на металургійному комбінаті “Азовсталь” у місті Маріуполь. Чин похорону відбувся 7 березня 2023 року. Похований у селі Гаразджа на Алеї почесних поховань.

Життєвий шлях нашого загиблого захисника був повний випробувань, але він не зламався перед труднощами. Він відчував на собі біль і страждання війни, але його рішучість та непохитна віра в перемогу давали йому силу йти вперед. Недарма його улюбленою була цитата Бандери «Коли поміж хлібом і свободою народ обирає хліб, він зрештою втрачає все, в тому числі і хліб»

Він був справжнім захисником своєї родини, свого народу і своєї країни. Його життя було прикладом самопожертви і беззаперечної любові до України. Кожна його дія, кожен його крок на полі бою були спрямовані на захист того, що він мав найцінніше - свободу і незалежність країни, саме через його відвагу та сміливість він був нагороджений відзнакою Президента України «ЗА УЧАСТЬ В АНТИТЕРОРИСТИЧНІЙ ОПЕРАЦІЇ», надгрудними орденами та багатьма іншими нагородами.

Цей патріот став частиною тисяч інших українців, які віддали своє життя на алтар вічної пам'яті. Вони всі залишили нам неповторний спадок героїзму та відданості, що ніколи не буде забутий.