Шевчук Артур Миколайович

Шевчук Артур Миколайович – гідний син України

У лютому 2022 року життя українців розділилося на ДО та ПІСЛЯ.

О п’ятій ранку російські війська здійснили масовану повітряну атаку по всій території України та почали повномасштабний воєнний наступ. Цей день назавжди змінив країну й кожного українця. У минулому залишилося розмірене життя. Тисячі чоловіків стали на захист своєї держави. Вони – герої нашого часу, серед яких – мій тато, Шевчук Артур Миколайович.

Народився 23 серпня 1984 року в Луцьку. Навчався в ліцеї (тоді – гімназії) №4 у рідному місті, а згодом – у Луцькому національному технічному університеті. 2002–2004 р. проходив службу в лавах ЗСУ (спочатку призов, згодом – контракт), мав звання сержанта. Протягом 2010-2012 років працював і особистим охоронцем, і спеціалістом на підприємствах, зокрема ТзОВ «Грандпостач».

З березня 2022 р. мобілізований до лав ЗСУ. Тато став захисником своєї країни. Проходив військову службу на посаді головного сержанта – командира інженерно-позиційного відділення інженерно-позиційного взводу інженерно-саперної роти. У складі 81 аеромобільної бригади виконував бойові завдання. Побратими відгукувалися про нього позитивно, довіряли йому, Артур теж не підводив їх. Вірно служив своєму народові.

6 травня 2022 року, перебуваючи в селі Олександрівка Краматорського району на Донеччині, виконував бойові завдання, з побратимами потрапив під артилерійський обстріл противника. Отримав поранення, від яких згодом загинув.

Поховали Героя в Луцьку за його прижиттєвим побажанням.

Шевчука Артура знали як людину, чия душа не має меж, як неймовірно чуйного, проникливого та співчутливого, але водночас хороброго та гідного чоловіка. Попрощатися з ним прийшла велика кількість людей: рідних, знайомих, друзів та небайдужих громадян.

Герой не перебував на службі довго, однак відзначився особливою відвагою та мужністю, за що указом Президента №493/2022 був нагороджений орденом «За мужність» ІІІ ступеня (посмертно).

Ми повинні шанувати пам’ять про людей, що ставили Державу та її існування вище власного життя. Збереження пам’яті – то є наш священний обов’язок. Наші захисники, безперечно, приклад героїзму та доблесті, що полягли у війні за рідне, за своє – за Україну, за її долю, за честь і славу, за Народ! Вони боролися, аби ми могли жити та мріяти, аби ми не забували, хто ми такі? чиї сини та доньки? яких батьків?» Щоб пам’ятали ми цілу вічність, що є українцями – нацією, чий хребет незламний для супостата! То ж наша місія – берегти та розвивати Україну, за яку полягли Герої, аби не зганьбити їх щиру та святу віру у світле мирне майбутнє! Бо ж їхня плата за це – життя, а наша вдячність їм – безмежна! Для мене мій тато – ГЕРОЙ!

Матеріали підготували:

Шевчук Артем, учень 9 класу КЗЗСО «Луцький ліцей № 14 імені Василя Сухомлинського Луцької міської ради»

Наукові керівники: Свинчук Анатолій Васильович, учитель історії, Киндибовська Тетяна Леонідівна, заступник директора КЗЗСО «Луцький ліцей №14 імені Василя Сухомлинського»