Васько Михайло Васильович

Васько Михайло Васильович народився 22 листопада 1995 року в селі Солукові Долинського (на той час) району Івано-Франківської області. В родині він був найстаршим з - поміж чотирьох дітей. Михайло любив спорт, був добрим, справедливим, веселим, товариським, цілеспрямованим, вимогливим до себе та працьовитим. Найкращі якості характеру заклали його дід Микола та тітка Анна, які виховували його змалечку (але вони померти коли Михайло закінчував навчання в початковій школі). Навчався у Солуківській загальноосвітній школі І-ІІІ ступенів, де в 2011 році отримав атестат про базову середню освіту. Відтак продовжив навчання у вищому професійному училищі №35 м. Стрия, де спочатку здобув повну середню освіту, а згодом професію кваліфікованого робітника «моторист бурової установки» (2014 рік). В цьому ж училищі навчався та отримав кваліфікацію водія автотранспортних засобів «В» і «С».

У 2015 році був призваний до війська, служив у рядах Національної гвардії України. З січня по травень 2016 року навчався в Навчальному центрі Національної гвардії України та закінчив спеціальні курси базового рівня, за напрямком підготовки командир відділення підрозділів з КЕОП. Командири відзначали здібного хлопця, товариші по службі, знайомі й рідні пишалися ним. З листопада 2016 року по травень 2017 року призваний у Збройні Сили України на військову службу за контрактом.

Повернувшись до цивільного життя, працював у спеціалізованій охороні «Нафтозахисту», будував плани на майбутнє.

Повномасштабне збройне вторгнення росії 24 лютого 2022 року назавжди змінило життя Михайла. Пішов добровольцем захищати свою Країну.

Пройшов військову підготовку та у березні Михайло вже у званні сержанта  на посаді розвідника-сапера у складі 71 окремої єгерської бригади десантно-штурмових військ ЗСУ з позивним «МишМиш» тримав оборону в найгарячіших точках бойових зіткнень з ворогом, де проявив виняткову мужність, сміливість та героїзм. Михайло брав участь у заходах, необхідних для забезпечення оборони України, захисту безпеки населення та інтересів держави у зв’язку з військовою агресією російської федерації проти України, перебуваючи в: районі н.п. Маяки, Щурове, Краматорського району, н.п. Бахмут, Бахмутського району, Донецької області, н.п. Вовчанські Хутори, Чугуївського району, Харківської області та інші. Його відвага, сила духу і професіоналізм надихали побратимів і були прикладом для всіх , хто боровся поруч. Михайло досконало володів різними видами зброї та вмів самостійно виготовляти вибухівки з різних складників.

У грудні 2022 року в Донецькій області під час бойових дій Михайло отримав вогнепальне поранення в ліву руку, але незважаючи на біль продовжував бій.

У березні 2023 року поблизу н.п. Новобахмутівка в Донецькій області під час бойових дій Михайло отримав мінно-вибухову травму вогнепальне осколкове сліпе поранення правого стегна зі стороннім металевим уламком. Пройшовши реабілітацію близько місяця Михайло повернувся до служби.

У липні 2023 року життєвий шлях звів Михайла з його майбутньою нареченою Людмилою. Нажаль вони не встигли зареєструвати шлюб офіційно, але Міша й так вважав її своєю дружиною. Михайло завжди говорив, що він не даремно так довго чекав цієї зустрічі, тому що отримав справжню сім’ю про яку завжди мріяв, що це подарунок долі. Михайло полюбив дітей, Людмили, так як і вони його. За короткий час вони встигли прожити разом найкращі моменти свого життя. Найголовніше чого хотів Михайло, щоб Людмила та діти завжди були поруч. Михайло став справжнім батьком для дітей (Дмитра і Вероніка), виховував їх, навчав та подарував батьківську любов.

Побратими згадують, що Михайло, як нацгвардієць, мав відмінну військову підготовку, та завжди прагнув нових знань і навиків і тому з 17 лютого по 15 березня 2024 року він пройшов курси саперної підготовки у Франції й отримав сертифікат військового досягнення з відзнакою «дуже добре».

У листопаді 2024 року Михайло планував приїхати у відпустку та зіграти весілля, але повернувся додому скоріше, на початку осені. На жаль, на щиті та з прапором біля серця. Це був останній день перед виходом із позицій…
Михайло мав багато планів та мрій на майбутнє, але війна забрала його молоде життя…

11 вересня 2024 року заступник командира розвідувальної групи СП роти СП загону СП, сержант Михайло Васько загинув під час виконання бойового завдання у районі ведення бойових дій біля населеного пункту Вовчанські Хутори Вовчанської міської ради Чугуївського району Харківської області, отримавши поранення несумісні з життям. Похований на цвинтарі в с. Солукові, Івано-Франківської області.

Смерть Михайла – велика втрата для його родини, побратимів, батьків, братів, сестри, племінників, родичів та знайомих. Невимовний біль втрати назавжди закарбований в їх серцях. Михайло був вірним нашій Батьківщині та віддав своє життя за кожного з нас. Пам'ять про Михайла буде жити ВІЧНО…

Матеріали підготували:

Я, Людмила Старубінська-Васько, наречена Михайла Васька. Доля звела нас разом 20.07.2023 року коли ми того не очікували. Ми прожили разом найкращі моменти свого життя. Ми створили прекрасну Сімю. Михайло наповним наше життя щастям, підтримкою, навчив Кохати та бути Коханою. 

Коли Михайло загинув я теж лягла поряд з ним. Без мого Коханого я не живу, а просто існую.

СЛАВА ГЕРОЯМ УКРАЇНИ!!!