Мусієнко Вадим Леонідович

Народився 29 березня 1978 року в смт Парафіївка Ічнянського (нині Прилуцького) району Чернігівської області у робітничій родині. Закінчив Парафіївську середню школу у 1995 році. Опанував професію токаря холодної обробки металу. Працював на місцевому цукровому заводі, потім – в охоронній галузі. З початком повномасштабного вторгнення російської федерації в Україну був мобілізований у січні 2023 року. Старший солдат Мусієнко Вадим Леонідович, старший оператор 2 відділення 1 взводу роти протитанкових ракетних комплексів військової частини А4773, захищав
кордони України від країни – агресора [25].

Був спокійним, відповідальним, добросовісним, чесним, щедрим, доброзичливим, допомагав тим, хто цього потребував, не вагаючись виконував будь – які прохання й доручення, не цурався роботи. Найближчі друзі згадують Вадима словами вдячності: «Мусієнко Вадим – це була найдоброзичливіша людина. Він ніколи не відмовляв в допомозі. Вадим завжди був готовий виручити, стати в нагоді. Неважливо, чи це рідна душа, чи сусід, чи взагалі чужа людина, яка йде по дорозі. Його знають як людину, яка завжди намагалася зрозуміти обставини інших людей. Він був завжди позитивно налаштований, знаходив у всьому щось таке, що давало можливості продовжувати жити далі. Вадим понад усе цінував друзів і ніколи не залишав їх у скруті. Він говорив: «Якщо я їх кину, то як же вони будуть без мене?».

Переживання і турбота про інших людей завжди стояли вище його власних інтересів. Хлопець дуже рано залишився без батька. І тому чоловічі обов'язки в цій сім'ї він виконував із юності. Мабуть саме це вплинуло на формування такої риси його характері як відповідальність. На його плечі лягли турбота про маму і брата, який потрапивши в аварію, отримав інвалідність. Його родиною були саме вони і друзі. Своєї власної родини він не встиг створити. Вадим мав плани на життя, але нажаль їм не судилося здійснитися. З раннього дитинства він був активною дитиною, яка любила життя. До навчання відносився відповідально, але закінчивши навчальний заклад змушений йти заробляти, щоб забезпечити свою родину. Ніколи не цурався ніякої роботи і тому за свій вік змінив не одну сферу діяльності. [26]»

Старший солдат Мусієнко Павло Валерійович загинув 22 липня 2024 року поблизу населеного пункту Лозуватське Покровського району Донецької області під час виконання обов’язку військової служби при захисті Батьківщини. Похований 26 липня 2024 року в с-щі Парафіївка Прилуцького району Чернігівської області, де наразі залишилася його мама, для якої Вадим протягом тривалого часу був єдиною опорою після смерті батька й старшого брата.

Список використаних джерел

Зі слів рідних і близьких