Кузьміч Геннадій Едвардович

Кузьміч Геннадій Едвардович - Герой України

Мій дідусь – був однією із найважливіших людей у моєму житті, ми з сестричкою проводили разом із ним багато часу, намагались зустрічатися кожні вихідні. Любили ходити з дідом на риболовлю, в ліс по гриби. Часто дарував нам подарунки й купляв смаколики. Він для нас був як наставник і друг, розповідав, як потрібно поводитися на людях, ремонтував велосипед, любив давати нам цікаві завдання і завжди хвалив за виконання. Давав корисні поради, яких нам зараз так не вистачає…

Кузьміч Геннадій народився 8 травня 1968 року в селі Гончий Брід Ковельського району Волинської області.

Сім’я була велика.

Батько: Кузьміч Едвард Едвардович (поляк) 1934 року народження. Одружився і більшу половину свого життя прожив на Україні, завжди вважав себе українцем.

Мати: Кузьміч Катерина Іванівна (українка) 1941року народження. Родом з села Пересики Турійського району.

Брат: Юрій (1962 - 2007) проживав із сім’єю в Гончому Броді.

Брат: Олександр (1964 - 1997) проживав з ісім’єю в Гончому Броді, мав дружину і двох синів. Його діти залишилися напівсиротами зовсім малими…

Сестра: Людмила 1972 р.н. разом із сім’єю проживає в селі Любитів Ковельського району. Так як сестра була найменша, то її брати найбільше гляділи і любили, бо батьки постійно були на роботі в колгоспі. З Геною завжди сестра ще малою була під наглядом (накормлена, уроки вчили, гуляли й гралися разом, бігали на ферму допомагали батькам, влітку заготовляли сіно, допомагали порати по господарству), а коли сестра виросла – під охороною (підтримка й допомога в усьому була на першому місці)

До школи Геннадій ходив в сусіднє село Дроздні, мав багато друзів, вчився добре. Захоплювався українською мовою, спортом, технікою.

Після закінчення 8 класу вступив до Володимир-Волинського училища на автокранівника, де провчився 3 роки.

Тоді пішов в армію, служив в Казахстані на Байканурі 2 роки.

Дуже часто писав листи додому, зокрема найчастіше переписувався з сестрою (кожного тижня приходив лист від нього і сестра постійно відповідала).

Зі спогадів сестри, кожен його лист починався зі слів: «Привіт сестричці з Казахстану…», був дуже щасливим, коли отримував лист із написом: «Привіт з Волині…». Звання не отримав, оскільки часто відстоював українську мову, за що поїхав на «гембель» останнім - 31 грудня 1988 року.

Повернувся додому, працював на «шабашці», завжди допомагав грішми батькам, зокрема сестрі.

Одружився влітку 1989 року, взяв дівчину з Дрозднів – Комісарук Оксану Петрівну. Коли купували все необхідне на весілля, то найперш сказав батькам, щоб купили гарне плаття сестрі Люді, а вже потім все інше необхідне. Хоч і грошей було обмаль, але розрахували так, що на всі покупки вистачило. Батьки дружини жили в росії, то через півроку молодята поїхали жити до Оксаниних батьків. У Ростовській області на хуторі Мостовий купили собі хату, мали господарство, свині, корову. Невдовзі у них народилося 2 дітей: дівчинка та хлопчик.

Навіть на тих неродючих землях садив картоплю, бо дуже любив її смажену та деруни. Працював в «савхозі», дружина була безробітна, бо доглядала дітей. Прожили разом 7 років і розійшлися. Відразу ж повернувся в своє рідне село, залишивши дружині усе нажите майно. На прохання спілкуватися з дітьми, дружина категорично відмовила. З того часу вони ні разу не спілкувалися і не бачилися.

Приїхав додому, жив із батьками.

Після трагедії з братом Сашком (брата коні поносили і він загинув на місці), доля так склалася, що він одружився на братовій дружині і разом стали виховувати братових синів. У 2001 році народилася спільна донька – Кузьмич Іванна Геннадіївна, зараз їй 21 рік, вивчилася на вчителя молодших класів.

З перших днів війни, 25 лютого пішов добровольцем, служив при Ковельському воєнкоматі, потім був на блокпості «Вікторія» на мості при повороті на Київську трасу. З травня 2022 року був відправлений на передову. Під час бойових завдань від великих навантажень загострився тромбоз на обох ногах, то побратими виносили його з поля бою. Він просив, щоб його залишили і рятувалися самі, але вони відмовилися.

У госпіталі в Бахмуті його оглянув лікар, наголосив, що терміново потрібна операція, але в той час всіх евакуйовували, і дідуся Гену теж перевезли подалі в тил. Операцію зробили в іншому госпіталі, тоді був відправлений додому на місяць на реабілітацію. 

А потім знову був на блокпості в Бахові Ковельського району, при нагоді відвідував сестру та їздив додому.

31 грудня 2022 року при несені служби його серце зупинилося. Тяжко навіть і зараз повірити, не можна змиритися, що вже немає люблячого чоловіка, батька, брата, дідуся.

Говорять, боляче дивитись на сонце… НІ, боляче дивитись на фото рідної людини, та усвідомлювати, що ніколи не почуєш її голос…

Матеріали підготували:

Кузьміч Уляна, учениця 4 класу Дрозднівського ліцею Колодяжненської сільської ради, Ковельського району, Волинської області

Керівник: Мельничук Алла Володимирівна, педагог-організатор Дрозднівського ліцею Колодяжненської сільської ради, Ковельського району, Волинської області