Бігун Владислав Вікторович

Бігун Владислав — вірний син своєї країни

Війна розділила нашу історію на «до» і «після». Тепер ми точно знаємо – кожне покоління українців має своїх героїв. Є справжні герої і серед наших сучасників. Зухвала, неочікувана агресія російської федерації вирвала їх з мирного життя, і всі вони - цивільні, військові, пекарі, різноробочі, артилеристи, медики, студенти і ветерани - якось разом, в одну мить перетворилися на воїнів, на захисників, які зброєю і власним серцем прикривають від підступної навали всю країну і весь народ. Одним із захисників, чий життєпис потребує уваги, є Бігун Владислав Вікторович.

Майбутній Герой народився 14 червня 1996 р. в місті Луцьк. Проживав у селі Боголюби Луцького району Волинської області, де і закінчив школу.

Паралельно з навчанням Владислав займався бальними танцями, здобував призові місця.

Вищу освіту здобував спершу в Луцькому технічному університеті, з якого згодом перевівся до Київського національного університету технологій та дизайну. В 2018 році отримав ступінь бакалавра за спеціальністю «Електромеханіка» (Інженерія).

21 листопада 2019р. Владислав уклав контракт та вступив до лав Збройних Сил України військової частини А0998 м.Яворів. Солдата Бігуна Владислава Вікторовича призначено наказом від 21.11.2019 року №183-РС на посаду номера обслуги 1 мінометного взводу мінометної батареї 1 механізованого батальйону. Ніс свою службу в 24 ОМБР ім. короля Данила. Згодом обіймав посаду – старший навідник 1 мінометного взводу 1 мінометної батареї 1 механізованого батальйону [1].

Владислав знайшов своє покликання у військовій справі. Швидко навчався та згодом сам став інструктором. Бригада приймала участь у багатьох змаганнях, займали перші місця. Наприклад, зайняла перше місце «за кращий мінометний розрахунок». Проводив навчання в Яворові та зоні АТО для всім відомого полку АЗОВ.

Вночі 24 лютого 2022 року, коли почався наступ росії на територію України, 24 бригада стала на захист нашої держави. Всіма силами тримали оборону на Луганському напрямку.

Довгими місяцями знаходилися під тяжкими обстрілами, але вдало відбивали всі атаки ворога. Бригада займала позиції біля містечка Золоте Луганської області. Старший солдат Бігун Владислав Вікторович загинув 13.05.2022 року поблизу населеного пункту Золоте Луганської області, в ході артилерійського обстрілу позицій І механізованого батальйону військової частини під час виконання бойового завдання щодо захисту незалежності України [2]. Один зі снарядів потрапив до бліндажу, де Владислав та ще 4 його побратими загинули одразу від несумісних з життям травм. Його дзвінок о 15:47 був останній раз, коли близькі чули його голос.

За свої досягнення перед Батьківщиною Владиславу була присвоєна нагорода «Ветеран війни» за участь у бойових діях та 30 червня 2022 року був нагородженний медалю «За мужність» ІІІ ступеня посмертно [3]. Мама, брат, усі рідні, друзі та звичайні люди завжди будуть пам’ятати подвиг Владислава, як він боровся за свободу своєї країни до останнього подиху. Його життя могло б скластися інакше, але він вирішив присвятити його Україні.

Спогади першої вчительки – Петрової Віри Євгеніївни

Владик прийшов у перший клас світлим, розумним і допитливим хлопчиком. Владик старанно і наполегливо вчився. Він був здібним і талановитим учнем. Його знала ледь не вся школа. Завжди був у центрі уваги, ведучим на святкових ранках, святах. Веселий, легкий у спілкуванні, вмів зберігати оптимізм у будь-якій ситуації. В пам’яті зберігся його випускний вальс.

Не можу повірити, що він загинув. Це втрата для всіх нас, усіх хто знав і любив Владика. Але перш за все для його рідних.

Слава герою – вірному сину України.

Спогади класного керівника – Ткаченка Ігоря Ігоровича

Біль втрати не мине… Спогади про Влада лише світлі. Мені довелося бути класним керівником цього Героя з 5 по 11 клас. В моїх спогадах він завжди відкритий, простий та щирий. Здавалося, таких дітей дуже мало: завжди усміхнений, доброзичливий, здатний бачити добро та ні краплини зла. Його недитяча правдивість вразила мене відразу. Цей хлопчик завжди був на крок попереду від своїх однолітків. Стриманий, готовий допомогти, дати слушну пораду, прийти на допомогу товаришам.

Змалечку простежувалося, що Владислав – справжній господар. Він вмів все: попоратись по господарству, приготувати їжу, попрати чи поприбирати у хаті – допомагав у всьому мамі, адже ріс без батька.

Так мало Владислав прожив, але так багато встиг, встиг стати Героєм, який завжди з нами тут, на Землі. Він – не загинув, він лише тихенько-тихенько спить… Наш ангел-охоронець…

Спогади директора школи – Довгальової Олени Анатоліївни 

Я пам’ятаю Владислава веселим, розумним і допитливим. Енергійним та ввічливим, товариським і впевненим у собі. Завжди мав багато друзів у класі, він навчався разом з моєю донькою.

Він був доброзичливим та з радістю приходив на допомогу. Пам’ятаю захоплення Влада – бальні танці. Не раз приймав участь у шкільних заходах. Дуже добре пам’ятаю випускний вечір на якому він танцював з моєю донькою. Це було дуже красиво.

Ми завжди будемо пам’ятати нашого учня, Героя України.

Матеріали підготували:

Бігун Максим, учень 10 класу комунального закладу загальної середньої освіти «Боголюбський ліцей №30 Луцької міської ради»

Науковий керівник: Бігун Яна Іванівна, вихователь 

Список використаних джерел

1. Інтерв’ю з матірю Героя Бігуна Владислава Віктровича – Бігун Людмилою Трохимівною.
2. https://volyninfa.com.ua/news/volyn/2022/05/16/186401/
3. Указ Призедента України № 460/2022 від 30 червня 2022 р. Про присвоєння В. Бігуну орден “За мужність” ІІІ ступеня. URL: https://www.president.gov.ua/documents/4602022-43093