Воробей Максим Васильович

Простий хлопець із непростою долею – Максим Воробей

«– Не хочеться вірити!

Наш розум відмовляється сприймати цю сумну звістку, а серце огортає невимовний сум. За свободу та незалежність України загинув випускник нашої школи - Воробей Максим. Смерть 20-річного юнака, який любив свою Батьківщину і мріяв жити у вільній Україні – це не просто обірване життя, це неймовірно висока плата за прагнення до волі і свободи. Чому доля така несправедлива до цього юнака? Йому ще б жити й жити...» [3].

Цей допис з’явився у соцмережі на сторінці Мокрецької гімназії у вересні 2022 р. Ця звістка сколихнула волинське село в той час, коли «втарая армія міра», кидаючи техніку та озброєння, втікала з Харківщини. Так Небесний Легіон поповнився ще одним героєм.

Максим Васильович Воробей народився 3 березня 2002 року. Жив у с. Мокрець на Турійщині (зараз – Ковельський район). Закінчив місцеву школу в 2017 році. Важкі життєві обставини склалися у нього з раннього дитинства. Залишившись без піклування батьків, він сповна відчув на собі сирітську долю. Практично все свідоме життя Максима виховувала бабуся Світлана Стольницька. Її, за словами знайомих, хлопець із любов’ю називав мамою.

Максим ніколи не цурався будь-якої роботи. Постійно допомагав бабусі та сусідам по господарству, залюбки доглядав молодших дітей. Розумів, що тільки важкою працею та повагою від людей може досягти чогось у житті. У шкільні роки активно брав участь у культурних та спортивних заходах. Добре розбирався у техніці. Завжди був рухливим і життєрадісним. Загалом був звичайним хлопчиною. Часом бешкетував, але ніколи в цих діях не було зла. Намагався нікого не ображати, проте й сам не терпів образ.

Ставши учнем Володимир-Волинського вищого професійного училища, хлопець здобув спеціальність «Слюсар з ремонту колісних транспортних засобів». За словами педагогів, завжди проявляв чуйність, мав веселу вдачу і завжди вибачався, коли вчиняв неправильно [1].

Саме в цей період у Максима сформувались риси, які виділяли його серед однолітків. По-перше, це відчуття вдячності до тих людей, які допомагали йому, підтримували у важких життєвих обставинах: рідних, сусідів, вчителів… По-друге – загострене відчуття несправедливості. Знайомі пригадують, що Максим завжди захищав слабших, різко негативно реагував, коли ображали близьких йому людей. Складалося враження, що відчувши на собі несправедливість долі, він хотів уберегти від несправедливості усіх навколо. Ця риса, напевно, стала причиною того, що по закінченні навчання Максим пішов служити за контрактом у 14 окрему механізовану бригаду імені князя Романа Великого. Не міг він спокійно дивитися на те, як загарбники з 2014 року плюндрують його рідну землю.

З моменту повномасштабного вторгнення російських загарбників Максим Воробей на фронті. Він пройшов всі запеклі бої… Це Донбас, Херсон, Харків, також обороняв з побратимами Житомир, Київ, Чернігів. Він був хорошим другом, на якого завжди можна покластися, якому не страшно довірити навіть власне життя. Завжди чітко виконував бойові завдання. Навіть у найважчих ситуаціях на його вустах сяяла усмішка. Він ніколи не падав духом, міг багато кому подати приклад, оскільки головним своїм обов’язком вважав захист нашої держави від ворога.

У вересні Максим мав приїхати у відпустку, оскільки вдома не був жодного разу з початку повномасштабного вторгнення. В рідному селі його чекала бабуся, тітка, дядько та ще два менших братики. [2]

Незнайомий чоловік у військовому однострої постукав у двері будинку на сільській вулиці. А згодом село облетіла страшна звістка: Максимка більше немає…

Того дня, 10 вересня 2022 року Максим привіз побратимів із позицій у розташування частини і, як звичайно, вирушив у зворотній шлях. На півдорозі його автомобіль підірвався на протитанковій міні… Йому було лише 20, а скільки вже на той момент бачив та пройшов. Далі були численні експертизи, довгі місяці надій, сліз та горя для рідних і близьких. Аж в січні тіло Героя повернулося до рідного села. Похорон Максима відбувся 27 січня 2023 р. після панахиди в Свято-Успенському храмі села Мокрець [4].

«В нашій пам’яті він залишиться назавжди щирим, хорошим, вірним, веселим, привітним, справедливим. Тяжко підібрати слова, які б могли висловити усю печаль, що переповнює наші серця. Ми не в змозі змінити обставини, лише просимо Всевишнього дати сил рідним перенести біль втрати, а душу покійного прийняти в Царство Небесне» [3]. Такими словами закінчується допис на інтернет-сторінці рідної школи Максима. Таким він був. Простий хлопець з непростою долею.

Матеріали підготували:

Сахарук Дарина, здобувачка освіти групи МБК-1 Володимир-Волинського центру професійної освіти

Науковий керівник: Куровський Юрій Васильович, викладач історії Володимир-Волинського центру професійної освіти