Токарчук Сергій Васильович

Герой Нескореної України майор - Сергій Токарчук

Війна проти росії стала народною війною України. Українці різного віку, походження та професій згуртувалися та повстали проти нахабного вторгнення. І вже в перші дні довели, що стоятимуть за свободу, життя та Батьківщину до останньої краплі крові. Одним із захисників, чия історія вартує уваги, є Токарчук Сергій Васильович, який на військову службу був призваний ще у 2015 році.

Майбутній герой народився в мальовничому селі Бучин, що на Волині 16 травня 1991 року. Закінчив місцеву дев’ятирічну школу. Повну загальну середню освіту здобував у Любешівському НВК (таку назву в той час мав загальноосвітній заклад районного центру). Пізніше вступив до Національного університету водного господарства та природокористування, який закінчив з відзнакою, пройшовши також підготовку на військовій кафедрі.

Після початку війни на Сході пройшов бої під Докучаєвськом, Мар’їнкою, Красногорівкою, Станицею Луганською, Попасною і Жолобком. Досягнув величезних успіхів у нелегкій військовій справі, швидко отримував звання за званням, нагороду за нагородою, яка давалася титанічними зусиллями.

– Ніколи, навіть коли було дуже «гаряче», не дозволяв собі паніки, бо вона – прямий шлях до поразки. Тільки чіткі усвідомлені й вивірені дії дадуть змогу перемогти. На цьому стою, за таким принципом гартуємо наш колектив, – розповідав Сергій Токарчук. – І це дає результат, який відчутно б’є, в прямому й переносному сенсі, по ворогові [4].

У жовтні 2017 року за особисту мужність і героїзм Сергій Токарчук був нагороджений Орденом Богдана Хмельницького ІІІ ступеня, який вручав особисто президент України [1].

Свою долю у вигляді тендітної, маленької Олі, бойового медика одного з підрозділів 14-ї окремої механізованої бригади імені князя Романа Великого, Сергій Токарчук також зустрів на війні. У січні 2018 пара побралася. Ольга і Сергій не одну ротацію пліч-о-пліч виконували завдання за призначенням у районі проведення ООС [4].

З початком повномасштабного вторгнення Козак (позивний Токарчука Сергія) без вагань став на захист Батьківщини, брав участь у визволенні Київської та Миколаївської областей. 18 квітня 2022 року він востаннє виходив на зв’язок зі своїми рідними, 19 квітня 2022 року офіційно вважався безвісті зниклим. Через рік стало відомо про його загибель.

Увесь цей час у родини Токарчуків жевріла надія, що їхній син, коханий, тато живий і перебуває в полоні. Однак дива не сталося. Експертиза ДНК підтвердила, що захисник загинув торік, боронячи рідну Україну на Миколаївщині.

«19 квітня 2022 року під час виконання бойового завдання, вірний військовій присязі, на Миколаївщині загинув майор 14-ї окремої механізованої бригади Токарчук Сергій Васильович, 1991 року народження, уродженець села Бучин», – йдеться в дописі.

Про це повідомили на фейсбук-сторінці другого відділу Камінь-Каширського РТЦК та СП [2].

Поховали Героя 19 квітня 2023 року у рідному селі Бучин що на Любешівщині. Віддати останню шану полеглому воїну прийшли сотні людей. Загиблому Герою також присвятили зворушливий вірш. До слова, автор поезії –Микола Савчук. Відтак, він опублікував вірш на своїй сторінці у мережі Facebook [3].

Пливе кача по Тисині,
Пливе по Стоходу…
Заплакані очі сині
Змарнували вроду.

Зажурився Бучин сивий,
Сина зустрічає…
Чом же він такий тужливий,
Чому не співає?

Чом душа не веселиться,
Чи пісень не знає?
Чом Сергія, свого сина,
В німоті стрічає?

Прилетіла чорна звістка,
А вже рік потому,
Повертається Сергійко
«На щиті» додому.

Цілий рік жила надія,
Вся рідня молилась,
Не здійснилась їхня мрія,
Правдою розбилась.

Правда гіркою буває,
Часто навіть злою,
Тож віддати шану має
Кожен для Герою.

Лине спів за упокій,
Смуток, сльози, ой…
Офіцер-Герой…

Важко пережили загибель Сергія і його бойові побратими. Для них він був уособленням відваги і справедливості. Про те, яким був Герой Сергій Токарчук, на своїй сторінці у Facebook розповідають його побратими.

«Ви були кращим командиром. Царство небесне Вам. Ви назавжди залишетесь у наших серцях. ..

Нашу роту не називали шоста рота, а казали: “То рота Козака”. Він був для всіх прикладом, і всі рівнялися на нього. Про нього можна писати багато хорошого”, - так пише Люкшинов Андрій.

«Спочивай з миром, мій друже. Ніколи не забуду ті часи, коли ми разом служили на Сході. Ти був і залишаєшся для мене взірцем офіцера ЗСУ. Вічна пам'ять!»- а це слова Віталія Хвесика.

Та нація, яка не пам’ятає своєї історії, свого минулого − не має майбутнього. Тому ми повинні обов'язково пам'ятати, знати, робити висновки з тих подій, які відбувалися і відбуваються нині, і не залишатися байдужими, як не були байдужими полеглі ГЕРОЇ.