Козак Василь Миколайович

Дата народження:

25.12.1975

Дата загибелі:

04.02.2023 (47 років)

Місце народження:

Україна, Житомирська область, Бердичівський район, Бистрик

Місце проживання:

Україна, Житомирська область, Бердичівський район, Бистрик

Місце загибелі:

Україна, Донецька область, Краматорський район, Олександропіль

Місце поховання:

Україна, Житомирська область, Бердичівський район, Бистрик

Військова служба:

Старший сержант 2 батальйону БТГР імені Богдана Хмельницького, в/ч А0222

Нагороди, відзнаки:

Нагрудний знак " Знак Пошани" (посмертно)

Трагедія родин загиблих воїнів - це трагедія нашого села, усієї нашої держави. Сумно від того, що білими лебедями в небеса відлітають найкращі.Цвіт української землі.Безсрашні,мужні наші Герої, що віддали своє життя за свободу рідної землі.Вони заслуговують ,щоб про них пам`ятали.

Козак Василь Миколайович народився 25 грудня 1975 р.в селі Бистрик,Житомирської області в сім`ї Козаків - Ольги Яківни та Миколи Степановича. Також мав старшого брата Юрія та сестру Майю. В досить молодому віці втратив батька та старшого брата. Василь Козак був веселим хлопчиною. У 1981 році пішов до Бистрицької середньої школи, де закінчив 11 класів та здобув середню освіту.Коли йому виповнилося 18 років він вступив до служби Внутрішніх військ України і по закінченню влаштувався в охоронну фірму міліції Київського метрополітену.

Мріяв про свій будинок та сім`ю.Проживаючи в Києві зустрів своє кохання - Вікторію. І у 1996 році одружився,будуючи разом свої плани на майбутнє у 1999 р.на світ з`явився їхній син Максим,якого вони чекали з нетерпінням. Максим став,напевно, найбільшим щастям. Виховуючи сина, він був найщасливішим татом, який радів успіхам та досягненням Максима. Та завжди був для нього підтримкою.

З часом знову переїхав до свого рідного села, до мами Ольги, де проходило його дитинство, допомагав по господарству. Дуже часто приїздив до своєї сестри Майї, вони були як одна родина.Для їх він був всим: братом,хрещеним татом,дядьком,кумом,другом,людиною, яка завжди була поруч.

На превеликий жаль 6 січня 2020 р. Василь також втратив свою маму,вона померла від важкої хвороби.Після смерті матері повернувся до Києва та влаштувався в Київську охоронну фірму.Старався налагодити своє подальше життя, не опускав руки та знову брався за свої цілі.

24 лютого 2022 рік- початок повномаштабного російського вторгнення.З самого початку не стояв осторонь, 26 березня 2022 р.був призваний на службу до лав ЗСУ у м.Києві, де він проживав з родиною,де і змінилося його життя.

Василь був військовослужбовцем,старшим сержантом,виконував і безпосередньо брав участь в бойових діях. Гідно тримаючи позиції, не відступав від поставлених цілей, аби звільнити свою Батьківщину від загарбників, де пліч-о -пліч стояв за свободу зі своїми побратимами.

Це людина організованості,честі,мужності, для багатьох став зразком незламності та міцності духу.Завжди допомагав усім, хто цього потребував.Був справжнім не лише другом, а й побратимом. Вони бачили в ньому цілеспрямованого,доброго, сильного чоловіка, на якого можна покластися. Мав багато планів,які хотів втілити в життя. Але, 4 лютого 2023 р. при виконанні бойового завдання поблизу с. Олександропіль на Донеччині обірвалось його життя і разом з ним всі плани та наміри на майбутнє.

Виконуючи військовий обов`язок, захищаючи волю та незалежність України, отримав важкі поранення не сумісні з життям. Був похований на кладовищі в рідному Бистрику на Житомирщині 10 лютого 2023р.

За мужність і відданість військовій присязі,проявлені при виконанні бойових завдань під час захисту територіальної цілісності України нагороджений нагрудним знаком " Знак Пошани" ( посмертно) міністром оборони України.

14 жовтня 2023 р.на подвір`ї Бистрицького ліцею було відкрито меморіальну дошку загиблому Герою Василю Миколайовичу Козаку. Скільки б часу не минуло,не зітруться імена тих,хто не повернувся з війни. Вічна Слава Героям!

Спогади першої вчительки Ревун Раїси Лук`янівни: " Козак Василь запам`ятався мені звичайним сільським хлопцем.Був добрим і працьовитим, допомагав матері по господарству.Учень був спокійним і тихим,грався з дітьми,поведінка нормальна. Навчався на середньому рівні,сидів за однією партою з Андрієм Здовбіцьким - це був його найкращий шкільний друг. По дорозі до школи до них приєднувався і Демчук Сергій,отак у трьох і долали дорогу до школи, бавлячись по дорозі, а згодом ділячись секретами.Він був не конфліктним,знаходив спільну мову з однокласниками.Брав участь,як і інші діти в різних позакласних заходах.Мріяв про гарне майбутнє,але не так сталося, мало судилося прожити на цьому світі.Нажаль родина і друзі втратили його назавжди.Вічна пам`ять моєму учневі".

Спогади вчителя Захисту України Сівоздрава Петра Танасовича: "Козак Василь за період вивчення предмету " Допризовна підготовка юнаків" проявив себе,як сумлінний учень,до теоретичних і практичних завдань ставився з відповідальністю.Так як ДПЮ складається з семи розділів,то в кожному розділі є теоретичні і практичні завдання.При вивченні розділу " Вогнева підготовка"- матеріальна частина автомата Калашникова і малокаліберної гвинтівки за теорію він одержував 4, а за практику - розбірку і збірку АКМ і МК гвинтівки, виконання 4 вправ стрільби із МК гвинтівки тільки відмінно.Стройові прийоми виконував чітко і красиво.Коли одягали захисний костюм він показував найкращий результат серед класу.Василь був фізично розвинений- виконував всі вправи на перекладині і брусах,метав гранату вагою 700 грам на 35 метрів.Нормативи по фіз.підготовці виконував всі. Після вивчення курсу ДПЮ в травні проводилися польові збори.Василь вміло визначав орієнтири на місцевості, допомагав товаришам долати різні перешкоди,підказував деяким однокласникам як правильно замаскувати викопаний окоп,а в кого, що не виходило, то допомагав."

Спогади вчителя трудового навчання Коломійця Василя Петровича: "Ми жили на заставі недалеко біля сім`ї загиблого Героя на одному кутку.Мати Ольга передавала Васі неодноразово передачі в армію моїм братом Сергієм,який тоді проживав в м.Дніпропетровську( тепер Дніпро). Саме там перебував Вася Козак на строковій службі,на гігантському підприємстві закритого об`єкту " Південмаші",що випускало військові ракети та різне устаткування.Охороняти завод та вести військову підготовку було почесним обов`язком призовника. Про свого учня , я можу сказати,що він був порядним ,покладистим і цілеспрямованим. Надзвичайно товаристський і хороший хлопець.І навіть зі своїм другом Андрієм Здовбіцьким достроково здали на права трактористів."

Спогади сестри Майї: " Я довідалася про брата, що він воює не відразу.Він довго приховував від нас. Але потім повідомив, що перебуває на сході України. Телефонувати став по мірі військових можливостей,але самий страшний і пам`ятний був дзвінок від його побратима,що повідомив про загибель рідної для мене людини.Тепер треба було чекати офіційного повідомлення...Попри біль,я дякую Всевишньому за те, що повернув брата, а не залишив лежати в полі, чи в лісі, як сотні загиблих воїнів чиї тіла рідні так і не можуть поховати. Ховали його у відкритій труні і всі наші односельчани оплакували його,адже він поклав життя за наше сьогодення і краще майбутнє України."

Матеріали підготували:

Матеріал підготували: Безкоровайний Владислав Олександрович, учень 9 класу Бистрицького ліцею Ружинської селищної ради Бердичівського району Житомирської області.Писав про свого дядька

Науковий керівник: Первушина Людмила Петрівна, учитель історії Бистрицького ліцею Ружинської селищної ради Бердичівського району Житомирської області