Олещук Андрій Володимирович

Андрій Олещук – Людина, Вчитель, Воїн, Герой

Андрій Володимирович Олещук – захисник, людина, чиє молоде і таке коротке життя є взірцем самовідданості, відваги, високого почуття обов’язку та патріотизму, воїнської честі. Вірним присязі наш Герой був до останнього подиху.

Майбутній воїн народився 13 серпня 1991 р. в селі Старі Кошари Ковельського району Волинської області.

Упродовж 1998-2006 років навчався у загальноосвітній школі І –ІІІ ступеня села Старі Кошари. Повну загальну середню освіту здобув у Нововолинському ліцеї – інтернаті, який закінчив у 2008 році. Потім став студентом Київського національного університету імені Тараса Шевченка і спочатку в 2012 році отримав базову вищу освіту за напрямом підготовки «Фізика» та здобув кваліфікацію бакалавра фізики та техніки, а потім, у 2014році, - повну вищу освіту за спеціальністю «Фізика конденсованого стану» та здобув кваліфікацію магістра фізики, наукового співробітника (фізика), викладача вищого навчального закладу.

У виші є Військовий інститут, що здійснює підготовку професіоналів з повною вищою освітою для Збройних Сил України та інших силових структур сектору безпеки і оборони України, його і закінчив юнак у званні молодшого лейтенанта та прийняв військову присягу 23серпня 2012 року.

Трудовий шлях Андрій Олещук розпочав в Інституті геохімії навколишнього середовища Національної академії наук України на посаді інженера ІІ категорії в лабораторії ізотопної геохімії, де працював протягом 2011-2014 років.

Але в серці юнака жила палка любов до рідного краю – Волині, до землі, працювати на якій з дитинства допомагав батькам - людям, яких в селі всі поважають як невсипущих трудівників. Тому Андрій переїхав зі столиці в Старі Кошари, що на Ковельщині, і влаштувався на роботу в загальноосвітню школу І-ІІІ ступенів села Дубове (зараз - Дубівський ліцей Дубівської селищної ради Ковельського району Волинської області) на посаду вчителя фізики. Андрія Володимировича любили і поважали діти, колеги, адміністрація, про що свідчать численні грамоти, подяки від керівництва закладу освіти, Ковельської районної державної адміністрації, Ковельської районної ради за сумлінну і творчу працю, високий професіоналізм, впровадження сучасних методів та досягнуті успіхи у справі навчання і виховання підростаючого покоління.

Коли кордони суверенної держави України віроломно порушив підступний сусід – російська федерація, розпочалась Антитерористична операція, а згодом - Операція Об’єднаних сил. До лав оборонців рідної землі Андрій Олещук був призваний 19 червня 2017 року за призовом осіб офіцерського складу. Спочатку пройшов перепідготовку та підвищення кваліфікації Харківського національного університету Повітряних Сил імені Івана Кожедуба. Потім проходив військову службу на Луганщині на посаді начальника автослужби і ремонтної майстерні та звільнений в запас 02.01.2019 року.

Після повернення на Ковельщину вчителював. У 2020 році мешканці Старокошарівського старостинського округу виявили Андрієві Олещуку високу довіру представляти їхні інтереси, обравши депутатом Люблинецької селищної ради Волинської області восьмого скликання. Працю Андрія на благо громади та активну громадянську позицію, патріотизм, плідну депутатську діяльність, відповідльне ставлення до обраної справи відзначено грамотою Люблинецької селищної ради з нагоди Дня громади і 30-ї річниці Незалежності України за підписом селищного голови Наталії Сіховської.  

Після широкомасштабного нападу росії на Україну Олещук Андрій був мобілізований і з 03 березня 2022 року проходив військову службу на посаді заступника командира мінометної батареї з озброєння, а з 20 жовтня 2022 року – на посаді заступника командира механізованого батальйону з озброєння. У складі 63–ї бригади ніс службу в найгарячіших точках фронту, пройшов дорогами війни на Миколаївщині, Херсонщині, Донеччині.

Лейтенант Олещук Андрій Володимирович 14 жовтня 2022 року за вірність Військовій присязі, сумлінність у виконанні функціональних обов’язків у ході здійснення завдань по захисту Батьківщини та відсічі збройної агресії російської федерації та з нагоди відзначення Дня захисників та захисниць України був нагороджений Грамотою за підписом командувача оперативного угруповання військ «Миколаїв» бригадного генерала Андрія Грицькова .

Вранці 20 грудня 2022 року група з трьох чоловік, очолювана старшим лейтенантом Андрієм Олещуком, під час виконання завдання із підвезення боєприпасів на позиції ротних опорних пунктів, що знаходились на східних околицях міста Бахмут, потрапила в автомобілі з боєкомплектом під ворожий обстріл на дамбі через річку Бахмутка [6]. Військовослужбовці за наказом командира вистрибнули з машини. Після влучання ворожої міни в транспортний засіб боєкомплект здетонував. Невдовзі через дамбу мчав автомобіль медичної служби, який підібрав двох важкопоранених бійців. Андрія середних не було.

Через постійні обстріли ворожої артилерії обстежити місце трагедії було неможливо і певний час місце перебування військовослужбовця було невідомим, тому у списках військової частини воїн протяго десяти днів обліковувався як зниклий безвісти. Та бойові побратими, не втрачаючи надії, шукали товариша, задіявши безпілотник. Він і виявив поблизу дамби без ознак життя з мінно-вибуховими травмами тіло захисника, яке, не зважаючи на небезпеку, забрали бійці, щоб повернути згорьованій родині.

4 січня 2023 року в рідне село Старі Кошари «на щиті» назавжди повернувся Андрій Володимирович Олещук, Людина, Вчитель, Воїн, Захисник, який навічно вписав своє ім’я у священну книгу творення Української держави.

5 січня 2023 року родина, односельчани, школярі та педагоги Старокошарівського та Дубівського ліцеїв, представники органів влади та депутатського корпусу, бойові побратими, друзі попрощались із земляком. Живими квітами, гронами калини на вічнозеленій глиці востаннє вистелили для нього знайомі з дитинства дороги. Поховали Героя на місцевому кладовищі з усіма військовими почестями.

Низький уклін подвигу військовослужбовця Збройних Сил України.

Спогади матері Ольги Василівни Олещук.

У розмові з мамою, коли ще Андрій навчався в Нововолинському ліцеї, його директор Володимир Гатчинський сказав: «Головне – не дипломи, головне, щоб було щось в голові», і подякував батькам за сина, адже юнак тоді виборов ІІІ місце ІV етапі Всеукраїнської учнівської олімпіади з фізики.

Після закінчення ліцею Андрій подав документи для вступу в три виші – Київський національний університет імені Тараса Шевченка, КПІ,  В усіх закладах пройшов на державну форму навчання, а обрав саме КНУ

Андрій понад усе хотів жити в селі, часто повторював: «Я люблю село, я люблю землю!»

Після роботи їв чи не їв, готувався до уроків, а потім, бувало, до другої години ночі працював у полі.

Андрій любив читати. Зібрав чималу домашню бібліотеку, в якій є і Шевченків «Кобзар», і твори Лесі Українки, Джека Лондона, Пауло Куельйо, Стівена Кінга, Дена Брауна та інші.

Коли держава – терорист 24 лютого розпочала широкомасштабне вторгнення в Україну, Андрій рвався на фронт, хоча міг і не піти воювати, бо він – учитель. Ніякі вмовляння матері не подіяли на сина, у нього на все була одна відповідь: «Там мої хлопці!».

Старший син Андрій, перебуваючи на фронті, завжди турбувався про молодшого Юрія, адже брат мешкає в столиці, яку постійно обстрілюють рашисти . Був для нього в усьому прикладом.

Коли був у АТО, то, крім бойових побратимів, був у нього ще і чотирилапий друг – пес Помийник. Андрій любив тварин. Вдома на нього чекав улюбленець – Рекс.

Був такий випадок. Після навчань на полігоні син збирав техніку. З одного автомобіля злили антифриз. Його і напились щенята. Щоб врятувати тварин, повіз їх у віддалений населений пункт, де був ветлікар. Малеча вижила.

У сина було багато планів, які думав реалізувати, коли закінчиться війна. Хотів добудувати батьківську хату, придбав матеріали для будівництва. Андрій був умілим майстром: в кімнатах усі ремонтні роботи виконав власноруч, з батьком мурували грубки, самі вставляли енергоощадні вікна.

Пробувши на фронті майже рік, Андрій планував на Новий рік взяти відпустку. Не судилося…

Андрій казав: «Двом смертям не бути, а одної не минути». Згадував, як від 9 травня 2022 року кілька днів поспіль з бойовими побратимами переховувались у підвалі будинку одного населеного пункту, який ворожа артилерія знищила вщент, перетворивши на суцільні руїни. Другий раз потрапив у смертельну небезпеку, коли автомобіль з військовослужбовцями підірвався на ворожій міні. Обійшлося. А потім був страшний день 20 грудня 2022року…

Спогади директора Дубівського ліцею Олени Анатоліївни Балецької

Андрія Володимировича любили і поважали діти, колеги. Він був учителем від Бога. Кожен його урок – як свято. На уроках учителя завжди була позитивна атмосфера, він був надзвичайно людяним, щедрим на добро, любив жартувати. Багато зробив для облаштування кабінету фізики у закладі. Завжди був у творчому пошуку, вів заняття гуртка «Робототехніка», які завжди з цікавістю відвідували учні.

Спогади дядька Анатолія Павловича Олещука

1.Працездатність.

Це, напевно, від батьків. Відпрацювавши день у школі, після обіду (а скорше вечері) йшов до господарства, після цього сідав у трактор і працював у полі дотемна, потім, майже вночі, готував матеріали для уроків та гуртків.

2. Вчительство.

Не маючи педагогічної освіти, за 2-3 роки зумів напрацювати всі необхідні матеріали для проведення занять. І не тільки планування та конспекти, а і практичні та лабораторні роботи, презентації, тести, дидактичні матеріали. Все в цифровому форматі.

3 Музика

Пристрастю до музики не здивуєш нікого. Але якою музикою захоплювався Андрій!

Він постійно слухав рок, причому дуже важкий, агресивний, що абсолютно не в'язалося з його спокійним та врівноваженим характером.

Спогади брата Юрія Володимировича Олещука

Якось Юрій отримав завдання з вищої математики у зошиті для індивідуальної роботи на тиждень. Коли повертався додому, випадково зустрів у парку брата Андрія, він і зголосився допомогти. Сів на лавку і за 15 хвилин виконав усі завдання, не заглядаючи в формули, не вдаючись до послуг калькулятора.