Шостак Сергій Олександрович

Дата народження:

28.06.1972

Дата загибелі:

27.07.2014 (42 роки)

Місце народження:

Україна, Луцьк

Місце загибелі:

Україна, Луганська область, Луганський район, Георгіївка

Місце поховання:

Україна, Волинська область, Луцький район, Гаразджа

Військова служба:

24-й батальйон територіальної оборони "Айдар"

Позивний:

Шест

Нагороди, відзнаки:

Пам’ятний хрест спеціального миротворчого підрозділу МВС України, відзнака МВС України «За миротворчу діяльність», відзнака «За відвагу та мужність» (посмертно), орден «За мужність» ІІІ ступеня (посмертно), медаль «За оборону Щастя» (посмертно), нагрудний знак «За оборону Луганського аеропорту» (посмертно).

Герої не вмирають… Сергій Шостак

Наша історія містить дати, які були вирішальними й доленосними. Країна не раз піднімалася з колін. Побита, у ранах, та нездоланна для ворогів, вона йшла під кулі, щоб захистити своїх дітей. Терновим шляхом дійшла Україна до сьогоднішніх днів. Здавалося, усе скінчилося, давно минуло й більше ніхто не пройде шляхом тих кривавих дій.

Але з 2013 року країна вже пережила більше, ніж за попередні роки своєї незалежності – криваву революцію Гідності, тимчасово окуповану частину території і до всього цього – справжню, хоч і неоголошену гібридну війну на Сході, яка в 2022 році переросла у відкритий збройний конфлікт з численними жертвами, руйнуваннями, звірствами рашистів.

Наша задача полягає в тому, щоб відновити прізвища всіх загиблих воїнів, бо вони були і є прикладом для підростаючого покоління в мирному житті та на війні.

Народився Сергій Шостак 28 червня 1972 року в м. Луцьку. Вчився добре, був непосидючий хлопець. Не вистачало часу добре вивчити уроки, але виручала пам’ять. Проблеми були в іншому – він був найнижчий у класі серед хлопців, а це його дуже нервувало. Вирішив серйозно зайнятися спортом.

Почав відвідувати краєзнавчий гурток. Змагання, подорожі, екскурсії… Усе це вплинуло на його фізичний розвиток і розширило кругозір хлопця. Уже тоді Сергій зрозумів, яка наша Україна прекрасна: має цікаву історію, мальовничу природу, родючу землю.

«Сергій мав організаторські здібності, умів до кожного учня знайти підхід, й тому у 9 класі його вибрали комсоргом. Учився добре, але не був відмінником. Дуже любив і поважав свою маму. Перед батьківськими зборами переживав, щоб про нього не сказали чогось поганого і це могло б її засмутити. Клас, у якому навчався Сергій, був дружний. Коли учні були у старших класах, то багато наших молодих хлопців воювали у миротворчих військах на території Афганістану. Звичайно, багато було жертв, й тому такі події не пройшли мимо старшокласників. Хлопці між класами організовували політбої, в яких звучала тема миру», – зазначила у своїх спогадах класний керівник Гелета Є. В. У 1989 році Сергій закінчив навчання в ЗОШ №3 і влаштувався працювати слюсарем – складальником на приладобудівний завод. Він дуже хотів, щоб від зароблених грошей мама відчула його підтримку, тому що на той час батько вже покинув сім’ю. Але не довго довелося працювати, бо у 1990 році розпочалась армійська служба, яку відбував у Новополоцькій десантній дивізії, що дислокувалась у Білорусії.

Після служби в армії став міліціонером патрульно-постової роти, потім працював у автотранспортному відділенні «Беркут» МВС України в області, у 1995 році став командиром відділення оперативного взводу «Беркут». У складі миротворців перебував у 2000-2001 роках у неспокійному Косово.

23 листопада 2013 року заява влади призупинити підготовку до підписання угоди про Євроінтеграцію сколихнула народ України. 30 листопада в Києві на Майдан вийшли сотні молодих студентів. Після двох місяців мирних протестів підтримка мітингувальників зростала.

«Першого грудня я з батьком були уже в столиці. Ввечері того ж дня активно протистояли наступу «Беркута» по вул. Банковій. Проти нас застосовували гумові кийки, сльозогінний газ, який випікав очі й паралізував дихання. Удари кийків були болючі, але було зрозуміло, що дороги назад немає і з кожною секундою наближається справжня свобода», – згадував син Сергія, Владислав. [4, с. 5].

Наступне загострення ситуації сталося 19 січня. Син з батьком дістали свої каски, протигази, аптечки, теплий одяг і поїхали до столиці. Побачена картина вразила. Згорілі автомобілі, автобуси, купи каміння й тисячі силовиків, які будь-якої хвилини готові були виконувати наказ розігнати беззахисних людей. Вранці працівники «Беркуту» активізувались. Вони стріляли з помпових рушниць, кидали світлошумові гранати, а також каміння. Люди відповідали теж камінням та коктейлями Молотова. Ще одна поїздка Шостаків у Київ відбулась 18-20 лютого. Все починалося мирно, а закінчилося сотнею смертей. Шостаки отримали осколкові поранення ніг. Сергій уже вдома побачив, що в його шоломі застрягла куля від малокаліберної зброї [3, с. 9].

Після Майдану, коли українці змінили владу, поплатившись за це сотнями загиблих, з’явилися сподівання на світле майбутнє, однак не так сталось…

Після Майдану відбулись події в Криму, на Донбасі.

Приїхавши з Майдану, постійно повторював: «У житті кожної людини настає той момент, коли рано чи пізно доведеться зробити свій вибір. Вибір, який залежатиме лише від твоєї совісті».

Звичайно, що совість Сергія Шостака не могла мовчати, коли почалася війна на сході..

5 червня 2014 р. до лав Збройних сил України призваний добровольцем. Був старшим сержантом 24-го батальйону територіальної оборони «Айдар». Військова частина В0624. Позивний «Шест». У бою 14 червня Сергій отримав поранення в коліно й опісля нога не згиналася. Він три тижні пролежав у госпіталі Львова, а рідним про це і словом не обмовився. І знову на фронт, а дружині повідомляє, що «супроводжує вантажі у Харківській області».

27 липня підрозділи його батальйону приймали участь в трьох окремих операціях в різних напрямках навколо м. Лутугіне. У кожної із груп були втрати. Сергій Шостак загинув від нищівного мінометного вогню терористів біля села Георгівка Лутугінського району, Луганської області [2, с. 107].

Похований 31 липня 2014 р. на Алеї почесних поховань в селі Гаразджа.

Нагороджений пам’ятним хрестом спеціального миротворчого підрозділу МВС України від 23 серпня 2001 року.

Наказом МВС України від 27 травня 2011 року нагороджений відзнакою МВС України «За миротворчу діяльність».

Від 5 грудня 2014 року нагороджений відзнакою «За відвагу та мужність» (посмертно).

26 лютого 2015 року за особисту мужність і високий професіоналізм, виявлені в захисті державного суверенітету Шостак Сергій Олександрович нагороджений орденом «За мужність» ІІІ ступеня (посмертно), [5].

Нагороджений пам’ятною медаллю «За оборону Щастя» від 9 листопада 2016 року.

Від 30 травня 2016 року Сергій Шостак нагороджений нагрудним знаком «За оборону Луганського аеропорту».