Дмитрук Олександр Степанович

Дмитрук Олександр Степанович народився 1970 р. у с. Карпилівка Камінь-Каширського району в багатодітній родині (мав 4 братів та 8 сестер). Був одружений, виховував двох діток (Олександра та Станіслава). Довгий час проживав у м. Камінь-Каширський, згодом у м. Ковель та рідному с. Карпилівка.

У 1988 році був призваний на строкову військову службу.

Здобув фах тракториста у Камінь-Каширському професійному училищі. Служив прапорщиком у Збройних силах.

Тривалий час працював в закордонних будівельних фірмах.

У 2015 р. був мобілізований до лав ЗСУ. Після мобілізації Олександр проходив бойове злагодження у селі Старичі Львівської області, де його гаубичний дивізіон набував практичних навичок. Проте як розпочалась його військова кар’єра розповів в одному з інтерв’ю: «Якось прийшов командир дивізіону та запитав чи є охочі піти служити у 24-ту бригаду. Нас дев’ятеро підняло руки. Несила було вже сидіти… І так 2 місяці в навчальних центрах прониділи». Таким чином своє перше бойове хрещення він отримав в лавах 24-ї окремої механізованої бригади імені Данила Галицького на посаді механіка-водія самохідної артилерійської установки (152 мм калібру). 

Про своє перебування на Луганщині та комунікацію з місцевими зазначав наступне: «У самому ж селі Попасна, залишилося від сили десяток літніх бабусь. Хоч село й чималеньке, але безлюдне, в ньому багато зруйнованих будинків. З тими людьми, які там залишилися, солдати спілкувалися постійно, купували в них молоко, а влітку допомагали гребти сіно. Ніколи жодних конфліктів у воїнів з місцевими не було».

У 2015 р. брав участь в боях на Луганщині. Під час одного з бойових виходів йому вдалось врятувати екіпаж підбитого танка та під обстрілами відтягнути виведену з ладу техніку. У цій же ротації серед військових здобутків варто відзначити знищення колони з 17 одиниць ворожої техніки.

Повертаючись на ротацію у 2016 р. Олександр передав до районного краєзнавчого музею стяг району розписаний ним та його побратимами. Однак вже через рік він вдруге повернувся на службу та виконував завдання в рамках АТО. 

У перші дні повномасштабної війни росії в Україні записався в тероборону. Втім, згодом прийняв рішення, що його знання, досвід будуть більш необхідними на передовій та пішов добровольцем на фронт. Там уже воював його молодший син Олександр та племінники.

Олександр Степанович жив армією. Він був талановитим військовим, мужньо і віддано боронив рідну землю.

Біля села Червоне Миколаївської області 31 березня 2022 року обірвалось життя Олександра Дмитрука. Він загинув, коли виносив з поля бою свого пораненого командира.

За особисту мужність і самовіддані дії, виявлені у захисті державного суверенітету та територіальної цілісності України, вірність військовій присязі солдат Дмитрук Олександр Степанович (посмертно) нагороджений орденом “За мужність” ІІІ ступеня (указ Президента України від 2 травня 2022 року №293/2022).

Похований на Алеї Героїв Ковельського міського кладовища.

За мужність і героїзм, виявлені у захисті державного суверенітету та територіальної цілісності України, самовіддане служіння Українському народові Дмитруку Олександру Степановичу присвоєно звання «Почесний громадянин міста Ковеля» (посмертно).

Війна забирає найкращих, але наша пам'ять про них буде жити вічно!