Тишик Юрій Анатолійович

Юрій Тишик — ровесник незалежності. Назавжди 28...

Рік 1991. Липень. У невеликому селі на Поліссі народився Він — первісток в родині Тишиків. Наступного місяця країна, в якій народився Він, здобула Її — НЕЗАЛЕЖНІСТЬ. І навіть в найстрашнішому сні тоді не могло наснитись, що Він покладе своє молоде життя, рятуючи її обпалені війною вільні крила...

У нашому рідному селі на кладовищі майорить чотири жовто-блакитних прапори, вказуючи місця поховання Героїв, що полягли у російсько-українській війні. Біля одного з них похований захисник, наш земляк, чий життєпис має залишатися в пам’яті нащадків як приклад відваги та відданості рідній землі.

Юрій Анатолійович Тишик народився 27.07.1991 року у селі Мизове Старовижівського району Волинської області. 2007 року хлопець закінчив 9-й клас Мизівської загальноосвітньої школи, після чого вступив до Старовижівського професійного ліцею, у якому 2010 року здобув фахи «електрогазозварювальник» та «водій автотранспортних засобів категорії «С». Згодом Юрія було призвано на строкову службу.

Повернувшись додому, Юрко одружився і незабаром у нього народився син, тому з 2014 року разом із родиною деякий час мешкав у селі Самоволя Іваничівського району. Позитивний і життєрадісний хлопець мріяв придбати власний будинок, навчити сина збирати гриби, полювати та рибалити, бо дуже любив природу рідного краю та багато працював для втілення власної мрії.

Влітку 2015-го Юрія Тишика мобілізували. 25.04.2016 року він підписав контракт на проходження військової служби у ЗСУ на пів року, який неодноразово продовжував, а останній, четвертий за рахунком, контракт на рік, він підписав 26.01.2019.

На сході України проходили його військові будні у колі побратимів та однодумців. Там зупинили ворога і тримали лінію оборони, там захищав свій рідний край від свавілля і віроломства підступного сусіда. Отримав відзнаку Президента України «за участь в антитерористичній операції» [1].

Тишик Юрій Анатолійович — старший солдат, механік-водій 4-ї роти 2-го механізованого батальйону 14-ї окремої механізованої бригади — загинув 3 жовтня 2019 року увечері в районі села Кримське Луганської області під час чергування на блокпосту від смертельного кульового поранення, завданого снайпером найманців РФ [2]. До завершення контракту залишалось два місяці.

6 жовтня 2019 року героя поховали у рідному селі Мизове Старовижівського району Волинської області. 

Указом Президента України №131/2020 від 7 квітня 2020 року за самовіддане служіння Українському народові, особисту мужність, виявлену у захисті державного суверенітету та територіальної цілісності України старшого солдата Тишика Юрія Анатолійовича нагороджено орденом «За мужність» ІІІ ступеня (посмертно) [3].

Портрет героя на меморіалі «Стіна пам'яті полеглих за Україну» у Києві: секція 11, ряд 2, місце 23 [2]. 

3 жовтня 2020 року, рівно через рік з дня загибелі, у рідному селі відбулось урочисте відкриття меморіальної дошки загиблому герою, яку встановили на приміщенні загальноосвітньої школи І-ІІІ ступеня с. Мизове, в якій навчався Юрій.

Матеріали підготували:

Сашук Дарія, учениця 10 класу Мизівського ліцею Старовижівської селищної ради Ковельського району Волинської області

Науковий керівник: Хомич Любов Петрівна, класний керівник 10 класу, вчитель математики та інформатики Мизівського ліцею Старовижівської селищної ради