Ліснічук Василь Анатолійович

Молодший сержант Ліснічук Василь Анатолійович позивний Тигр, загинув 16 травня 2022 року в бою з окупантами в районі села Долина на Донеччині. Воїну був 31 рік.

Василь народився 22.04.1991 р. у місті Луцьку Волинської області. 1998 пішов у перший клас ліцею 22 м. Луцька де й навчався до 7 класу. З 8 по 11 клас навчався у НВК 10 м. Луцька. Після школи здобув фах бармена-офіціанта у Луцькому професійно-технічному училищі.

У 2010 році був призваний на строкову службу до лав ЗСУ. З 02.06.2010 навчався в навчальному підрозділі вч А 3435 по програмі підготовки командир відділення ТЗМ. Після закінчення навчання був направлений у званні молодшого сержанта у вч А 2167 для подальшого проходження служби.

2013 році - працював ТзОВ " Хімпласт " на посаді машиніст - екструдера.

2015 - 2016 роках - служба в органах Державної кримінально-виконавчої служби України.

2016 році - працевлаштований вантажником у ФОП Іванов В. П. У 2020 році був переведений на посаду водія автотранспортних засобів, де і працював водієм на доставці товару до повномасштабного вторгнення рф. 22 квітня 2018 року саме на своє день народження одружився, а у червні 2020 року у молодій сім'ї народилась донечка - Вікторія.

Під час повномасштабного російського вторгнення чоловік пішов добровольцем. На початку березня 2022 року був мобілізований до лав Збройних Сил України. Служив на посаді старшого гранатометника у 14-й окремій механізованій бригаді імені князя Романа Великого.

25 травня 2022 року загиблого Героя відспівали у кафедральному Свято - Троїцькому соборі м. Луцька. Після прощання на Театральному майдані міста поховали захисника в селі Липини на Волині.

Посмертно молодший сержант Ліснічук Василь Анатолійович нагороджений орденом «За мужність» ІІІ ступеня.

Вдома на Василя чекали батьки Тетяна Василівна та Анатолій Ананійович, сестри Марія та Ірина, донечка Вікторія та дружина Катерина.

Ти завжди для нас живий...

Щодня молюсь до Бога:

- Крила дай. Щоб я могла під хмарами літати. І покажи дорогу, де твій рай. Куди з війни ідуть сини - солдати!?

Плачу. Прошу. Але Господь мовчить. Таких, як я багато. Всіх не чує. Минає рік моя болить і час болю втрати сина не лікує.

Вже ріки сліз і горя береги. Дощем зітхають небеса над нами. Може хтось знає, за які борги, ми дорого так платимо синами...

Василько, він в сім'ї найменшим був. Такий смішний веселий і гарненький. Все бачив він завжди і чув. Сестрички його бавили маленьким...

В школі, як всі. Щось знав, чогось не знав.

Бабусі брався все допомагати. Футбол разом із хлопцями ганяв. І як усі - себе в житті шукати...

Підріс - то вже сестричок захищав.

До всіх привітний, добрий і вродливий.

Відкрите серце, щиру душу мав, а я молилась, щоб він був щасливий...

Школу закінчив.

Освіту здобув. Мав руки золоті. Вмів заробляти. Багатства й слави не прагнув в житті. Хотів, як всі, свій дім родину мати...

Сестер любив, родину поважав. Сім'ю створив, невдовзі вже став тато. Господь красуню - донечку їм дав, щоб ради неї жити й працювати...

Війна зламала крил. твоїх політ, в той час, коли почав лиш жити.

Одним із перших ти пішов на Схід від Ката Україну боронити.

Дзвонив, сміявся і не нарікав. Просив молитися за тебе і чекати. Живим вернутися додому обіцяв і в господарстві нам допомагати...

Нема. Убили. Вже. минає рік. Як важко це сприйняти й зрозуміти.

Короткий був у тебе, сину, вік, дитя мамі так важко пережити.

На скроні мені впала сивина. Виходжу до воріт, тебе чекати.

Доля не винна - це усе війна, вона прийшла синів наших вбивати...

Не пам'ятаю, як пережила, рана на серці вік буде боліти.

Краще би я у домовину ту лягла, а син лишився в цьому світі жити.

Тепер, я поруч з сином у думках. Без нього світ, весна мені не милі.

Щодня іду на цвинтар і в сльозах, хрест обіймаю на його могилі

В храмі свічки горять "За упокій".

Друзі сумують, а рідні чекають.

Для нас живий завжди ти, сину мій. Бо ти Герой.

Герої не вмирають!..

Травень 2023 року

Автор: Соломія Українець