Єгиазарян Артем Размикович

Кажуть, що герої не помирають. Це не так. Вони помирають, лишивши в грудях рану і пекучий біль. Та вони назавжди залишаються жити у наших серцях і теплих спогадах.

Артем Єгиазарян... У пам'яті всіх, хто його знав, він залишається щирою, доброю, турботливою людиною, готовою завжди прийти на допомогу. За місяць йому мало б виповнитися 38. Не судилося.

Народився Артем 14 квітня 1984 року. В перший клас пішов у вересні 1991. Дитинство у нього було досить непросте, бо ріс без батька і тому завжди заступався за слабших, ділився з ближніми останнім [2].

Після закінчення 9-го класу пішов здобувати професію електрика у Володимир-Волинське сільське професійно-технічне училище №7 (тепер Володимир-Волинський центр професійної освіти).

«У нас був шок від страшної звістки про загибель Артема. Адже ми запам'ятали його веселим життєрадісним хлопчиком. Дуже любив спорт, завжди брав участь у різноманітних змаганнях. Добрий, працьовитий та відповідальний. Саме тому пішов захищати рідну Україну», - згадує класний керівник Зоя Федорівна Лизогуб.

22 травня 2002 року Артем був призваний на військову службу і направлений у військову частину 8023, а 22 жовтня 2003 року, на підставі Указу Президента України від 15.08.2003 року, був звільнений (демобілізований) у запас.

Перший запис у трудовій книжці зроблений у 2004 році: «Прийнятий на посаду охоронника об'єкту ВАТ «Горохівський цукровий завод» тимчасово на сезон переробки цукрових буряків». Останній запис про офіційне місце роботи

– 16.11.2008 року: «ВДСО при УМВС України у Волинській області: «Прийнятий на службу в ОВС», а 14.04.2015 року був звільнений.

Потім Артем працював на різних роботах: водієм таксі, водієм-експедитором на гуртівні. У вільний час любив рибалити, ходити на полювання чи по гриби. І як справжній мужчина – полюбляв машини і мотоцикли.

В обох із Наталією був другий шлюб.

«У ніч на 23 лютого 2022 року Артем їхав у Чехію на роботу, але його повернули з кордону. О четвертій годині ранку він був вдома, а о п'ятій – росія вже обстрілювала наші міста і села. Не ставши чекати мобілізації, того ж дня, 24 лютого, Артем сам пішов до військкомату. Я на колінах благала його не залишати нас з Ярославчиком, але він сказав, що не зможе спокійно сидіти вдома, коли ворог буде вбивати українців і топтати рідну землю», - розповіла нам дружина Героя [1].

25 лютого 2022 року в складі 14-ої окремої механізованої бригади імені князя Романа Великого Артем Єгиазарян вирушив на позиції у Київську область. Обіймав посаду старшого стрільця, командира бойової машини. А вже 26 лютого написав повідомлення: «Їдемо Житомир відбивати».

Додому дзвонив щодня і запевняв, що все добре, що хвилюватися не потрібно. Але з новин рідні знали, що там, на Київщині, йдуть запеклі бої за кожен клаптик рідної землі.

6 березня 2022 року Артем подзвонив дружині і повідомив, що їхня друга механізована рота їде на завдання, куди – не сказав, але додав, що рухаються у саме пекло. По поверненню обіцяв передзвонити.

«Того дня серцем відчула, що трапилось щось недобре. На мої дзвінки Артем не відповідав. Тоді набрала номер до його побратима, але той теж не відповідав. Наступного дня продовжувала дзвонити чоловікові, гудки у телефоні вселяли надію, що з ним усе добре. Втішала себе думкою, що міг загубити телефон. За якийсь час мені подзвонили й повідомили страшну звістку. А ще, попросили упізнати Артема по фото. Однак і тоді, побачивши фото, відмовлялася вірити у його загибель, допоки не побачила тіло у морзі», - ледь стримуючи сльози, розповіла вдова Артема.

Як потім з'ясувалося, 7 березня наші військові поверталися на свої позиції. Єгиазарян та ще декілька хлопців сиділи зверху на БТРі, який рухався в голові колони. Коли колона рухалася селом Дмитрівка (Бородянська селищна громада) – почався обстріл. Ворог влучив у бойову машину, де був Артем. Наші військові прийняли нерівний бій з переважаючими силами рашистів, який тривав аж до ранку 8 числа.

Через сильні обстріли і через те, що Дмитрівка вже була окупована руснею, тіло Єгиазаряна та інших загиблих воїнів не могли вивезти кілька днів. Місцевий священник вів перемовини з рашистами щоб забрати тіла наших військових і вони таки погодились. Отець Борис тіла загиблих привіз до Житомирського моргу, а вже звідти – забирали рідні.

Поховали Артема Єгиазаряна 12 березня 2022 року з усіма військовими почестями на Федорівському кладовищі у місті Володимирі.

Указом Президента України від 16.03.2022 року Артем Єгиазарян нагороджений орденом «За мужність» III ступеня (посмертно) [3].

29 серпня 2023 року, у день пам'яті захисників України в Новокорогодському старостинському окрузі у селі Дмитрівка відбулося відкриття Меморіалу Героїв. Гранітна стела встановлена на місці, де 14 ОМБР імені Князя Романа Великого в перші дні повномасштабного вторгнення зупинили російських окупантів. Загинуло 26 мужніх солдатів і офіцерів [4].

Цього дня до Дмитрівки у великій скорботі з'їхалися з всієї України рідні і близькі. Була на відкритті і дружина Артема з сином.

Вічна слава і шана Героям!

Матеріали підготували:

10 клас ліцею №2 Володимирської міської ради Волинської області

Науковий керівник: Макаренко Людмила Федорівна, завідувачка бібліотекою, керівник історико-краєзнавчого гуртка ліцею №2 Володимирської міської ради Волинської області