Симоненко Олександр Віталійович

Олександр жив насиченим життям, виховував свого сина, полюбляв дощ, собак і борщ своєї дружини. Захисник був хоробрим, мав сталевий дух, гострий розум та чудову фізичну форму. Він з дитинства професійно займався спортом, а саме Фрі-Файтом, здобув величезну кількість нагород, і був Кандидатом в Майстри Спорту України. Нестямна жага до перемоги і завзятість стала покликом серця до військової служби. 
На початку повномасштабної війни він приєднався до Лубенського ДФТГ, а згодом мобілізувався до ЗСУ, на посаду Кулеметника-розвідника, 120 ОРП. У військовій справі знайшов своє покликання. Жартував, що доки до генерала не дійде, зі служби не піде.

14 липня 2024 року, в районі  н.п. Нью-Йорк, Донецької області, наш захисник вступив в останній бій, отримавши поранення несумісні з життям. «Він був одним з кращих бійців» - слова командира роти.

В Олександра залишилася дружина Луїза та маленький син Дмитрик, який бачить тата в самій яскравій зірочці на небі.

Матеріали підготували:

Я Симоненко Луїза, дружина янгола-Героя. Ми з чоловіком побудували стосунки в 2017 році, народили чудового сина, який так схожий на тата. Мій коханий живий, доки бʼється моє серце, бо моє серце це він.