Ступак Роман Олегович

Роман народився у місті Золоте Луганської області, де пройшло його дитинство та юність. Він навчався у Золотівській багатопрофільній гімназії, а згодом здобув професію електрослюсаря підземного у місцевому професійному ліцеї. Після навчання працював у шахті «Карбоніт», де завжди вирізнявся старанністю та відповідальністю. У його серці жила любов до техніки, автомобілів та швидкості, а документальні фільми про військову справу надихали на подвиги.

У червні 2020 року Роман зробив важливий крок у своєму житті – вступив на строкову військову службу через Лисичанський міський військовий комісаріат Луганської області. Пройшовши армійське загартування, у лютому 2022 року він добровільно уклав контракт із Державною прикордонною службою України.

Проходив службу у складі 3-го прикордонного загону імені Героя України полковника Євгенія Пікуса на посаді інспектора прикордонної служби 3 категорії другого відділення інспекторів прикордонної служби першої прикордонної застави відділу прикордонної служби №1, де одним із перших мужньо лицем в лице зустрів ворога під час наступу окупаційних військ російської федерації в напрямку м. Золоте Луганської області.

З того часу прикордонник виконував бойові завдання по обороні н.п. Кремінна Луганської області, н.п. Святогірськ Донецької області, де тривали тяжкі бої, ворог застосовував велику кількість бронетехніки для атаки на міста. 

З грудня 2022 року Роман у складі відділу прикордонної служби №1, незважаючи на бойові втрати та безперервні ворожі артилерійські обстріли позицій, мужньо та героїчно протидіяв наступу переважаючих сил противника  в районі н.п. Бахмут Донецької області.

02 січня 2023 року Роман  з побратимами зайняли оборону на ВОП «Тячів» в н.п. Підгородне Бахмутського району Донецької області. О 18:50 противник здійснив обстріл позицій зі ствольної артилерії та РСЗВ. Противник підступно наступав під прикриттям своєї артилерії з метою відтіснити наші підрозділи та зайняти взводні опорні пункти. В ході бою військовослужбовці підрозділу діяли впевнено, злагоджено і оперативно та в результаті не допустили прориву противника на визначеному напрямку. Нажаль масований ворожий обстріл забрав життя Романа, він отримав осколкові поранення несумісні з життям.

За особисту мужність та героїзм, виявлені під час виконання бойових завдань з відбиття збройної агресії російської федерації на території Луганської та Донецької областей, нагороджений  орденом «За мужність» ІІІ ступеня (посмертно).

«20 серпня 1999 року я стала найщасливішою мамою, бо в мене народився син, якого я назвала Роман. В родині ми завжди називали тебе лагідно Ромашка. Друзі та побратими звали Ромка або Ромчик. Мій синочку! Мій Ромчику! Моє сонечко! Ти був справжнім скарбом для нашої родини і найсвітлішою людиною, яку я знала. Ти - моє серце. Ти - моє життя. Ти в кожному моєму подиху. Ти в кожній миті.  

Синочку, тобі назавжди 23 роки. 23 роки мого щастя, яке безжалісно забрали. В моїй пам’яті закарбована кожна мить твого життя. Щосекунди я поринаю у спогади, де є ти, де поруч крокують щастя і надія. В цих спогадах я знову щаслива. Щаслива, поки не згадую найстрашніші слова : « Ваш син загинув як герой, виконуючи свій військовий обов’язок». На душі біль, смуток, відчай. Життя втратило всі яскраві барви, коли зупинився твій подих. 2січня 2023 року і місто Бахмут – чорна сторінка нашого життя.

Я не побачу твого майбутнього. Але я впевнена в тому, що воно було б світле, бо в моїй уяві твоє життя, яке повинно було бути довгим, асоціюється зі світлими фарбами. В ньому мало б бути безліч яскравих щасливих моментів. Твоє кохання, одруження, народження дітей, родинні свята та зустрічі. Ти – найкращий син і брат. Я впевнена в тому, що ти був би надійним чоловіком та люблячим батьком. Цього я вже ніколи не побачу.   

Я розумію, Ромчику, що ти не зателефонуєш, не заспокоїш, не поговориш зі мною про різні дрібниці, не пожартуєш, не розповіси про свої плани і надії. Я усвідомлюю, що ти не повернешся додому, більше не подаруєш букет троянд. Проте, щовечора я чекаю на зустріч з тобою уві сні. Для мене ти - Герой, мужній Чоловік, справжній Друг, надійний Син! Я пишаюся тобою!» – написала мама полеглого воїна Олена.

Сестра Оля поділилася спогадами: "Роман був моїм молодшим братом. І, знаєте,  він залишиться у моєму серці назавжди — усміхненим, щирим, справжнім. Він виріс у нашому рідному місті Золоте. Я пам’ятаю, як Роман захоплювався технікою, як мріяв колись мати власний автомобіль. Для нього машини були не просто транспортом — це була його пристрасть. Він годинами міг розбиратися в деталях, вивчати, дивитися документальні фільми. Коли ми разом ходили містом, він завжди міг розповісти щось цікаве про кожну зустрічну машину. Ще зі школи Рома був відповідальним і працьовитим. Він не боявся важкої роботи, і після навчання в ліцеї одразу пішов працювати на шахту. Мені здається, що ця професія його загартувала — фізично і морально. У нього завжди була готовність допомогти, підставити плече, підтримати. Коли його призвали на строкову службу, він не нарікав і не боявся. Він розумів, що це його обов’язок. А коли після служби повернувся, то сам вирішив укласти контракт із прикордонною службою. Коли почалася війна, він одразу опинився на передовій. У телефонних розмовах ніколи не скаржився, хоча ми відчували, як йому важко. Він казав: "Усе буде добре, тримайтеся заради мене." Рома завжди думав про інших, навіть тоді, коли його життя було в постійній небезпеці. Я досі пам’ятаю нашу останню  телефонну розмову. Він був спокійним, хоча я знала, що на його плечах лежить величезний тягар. Роман для мене був не просто братом — він був моїм героєм. Його життя стало прикладом того, як потрібно любити свою землю і своїх людей. Він залишив по собі світло, яке завжди буде горіти у наших серцях. Я пишаюся тим, що мала такого брата. І хоч біль втрати не зникає, його пам'ять буде жити в кожному з нас, хто його любив і ким він дорожив."

Матеріали підготували:

Козаченко Поліна, учениця 7 класу Золотівського  ліцею № 16 Гірської міської територіальної громади Сєвєродонецького району Луганської області

Жадік Ірина Юріївна, учитель мистецтва та практичний психолог Золотівського  ліцею № 16 Гірської міської територіальної громади Сєвєродонецького району Луганської області