Панасюк Віктор Олександрович

Він в бою за волю злетів у височінь

Професія льотчика – це не романтика. Це важка та відповідальна робота, яка потребує високої концентрації уваги, спеціальних знань та довготривалої підготовки.

Саме вона припала до душі юному випускнику 2000 р. Володимир – Волинської школи №3 Панасюку Віктору. Народився він у родині військовослужбовця та вчительки. Після закінчення школи хлопець вступив до Харківського національного університету Повітряних Сил ім. Івана Кожедуба на факультет льотної експлуатації і бойового застосування вертольотів. Під час вступних випробувань виявилося, що абітурієнту не вистачає 2 кг ваги. Прийшлося йти на хитрість: випити певну кількість води. Після навчання був направлений для проходження служби у м. Новий Калинів Львівської області.

Впродовж 22 років безперервної служби Віктор перебував на різних посадах, займався навчанням курсантів, виконував миротворчу місію ООН у республіці Конго. З 2014 року і до останніх днів життя – постійно на сході. Важкі виснажливі польоти, коли на очах гине ведучий, коли вимушена посадка секундами відлічує момент порятунку та ще безліч критичних ситуацій під час кожного робочого дня пілота. «Відповідальний, грамотний, хоробрий офіцер», - відгукується один із командирів (полковник Вербельчук Ю.В), котрий проходив низку небезпечних випробувань разом із Віктором у 2014 році, перебуваючи з ним на одному борту. Віктор постійно займався підвищенням свого професійного рівня, мав допуск до керування всіма марками гвинтокрилів, які знаходяться на озброєнні в ЗСУ. Вів здоровий спосіб життя, стежив за своїм здоров’ям, бо дуже не хотів бути «списаним» з льотної посади черговою ВЛК.

Дома він був найкращим татом для синів Тимофія та Матвія, люблячим чоловіком для дружини та вмілим господарем, котрому все під силу. Незамінний…

Вихідні любив проводити з сім’єю на природі, захоплювався рибалкою. Короткі миті вільного часу коротав у гаражі, намагався відновити старенький ІЖ, щоб влітку їздити на аеродром. Мріяв про невеличкий будиночок у Прикарпатті. Все залишилося лише у мріях. Додому до батьків приїжджав на великі свята, як тільки дозволяли обставини на службі. Завжди спокійний, до всіх уважний, дружелюбний та стриманий. Таким залишився він у пам’яті рідних та друзів.

Той трагічний день припав на Великодню суботу… Кошик приготовлений, проте в душі – тривога. Вчора Віктор полетів на ротацію. Ще зранку кілька смайликів… А вже в обід – страшна звістка! Екіпаж не загорівся, хлопці ще були живі. Їх везли до Слов’янська, проте врятувати не вдалося. Отримані при падінні травми були несумісні з життям.

Як стало відомо згодом, офіцери, навіть, не встигли розпакувати речі, коли отримали команду на виліт. Назад повернутися їм не судилось… Зверху в сумці лежав прапорець, зроблений старшим сином 3D ручкою. Цей оберіг поклали в домовину. Так захотів син.

Похоронений мужній воїн у рідному місті Володимирі на Федорівському кладовищі.

У каплиці св. Великомученика Димитрія Солунського, яка знаходиться на території військової частини, художниками-ікнописцями Миколою та Людмилою Рибенчуками увіковічнена пам’ять полеглих воїнів.

На місці загибелі екіпажу в с. Миколаївка Донецької області місцеві органи самоврядування встановили пам’ятний хрест.

У рідному місті Героя відкрито меморіальну Дошку пам’яті полеглих захисників.

Матеріали підготували:

Наконечна Анна, учениця 10 класу Володимир – Волинського ліцею «Центр освіти» Волинської обласної ради

Науковий керівник: Панасюк Світлана Петрівна, вихователь-методист, керівник методичної комісії вихователів Володимир – Волинського ліцею «Центр освіти» Волинської обласної ради