Бляшук Андрій Володимирович

Бляшук Андрій — Захисник Батьківщини

Бляшук Андрій Володимирович народився 17 липня 1993 року в селі Мельники-Річицькі Ковельського (колишній Ратнівський) Волинської області. Навчався у НВК “І-ІІ ступеня - дитячий садок” села Мельники - Річицькі (тепер Мельники - Річицька гімназія Забродівської сільської ради (1999-2010 рр.) Здобув фах муляра-штукатура у Камінь-Каширському вищому професійному училищі (2010-2011 рр.) Був призваний на строкову військову службу (морська піхота) у військовій частині А2238. Обожнював спорт, в юнацькі роки брав участь у спортивних змаганнях. Декламував вірші на літературних конкурсах. Після закінчення училища їздив на заробітки. Був одружений.

З першого дня повномасштабного вторгнення 24 лютого Андрій приєднався до лав Збройних сил України. У складі 14-ї окремої механізованої бригади імені князя Романа Великого (посада - старший солдат, А1008, 14 ОМБр, 1 батальйон, 2 механізована рота) чоловік захищав Батьківщину від ворогів [1].

28-річний старший солдат Андрій Бляшук загинув 7 березня 2022 року під час оборони Київщини від російських окупантів в районі населеного пункту Дмитрівка Бородянського району від кульового поранення в результаті ближнього бою [2]. Понад 4 місяці вважався безвісти зниклим. В результаті клопітких пошуків сім’ї та небайдужих людей вдалося з’ясувати обставини трагічної загибелі військовослужбовця. Зокрема декількох військових окупанти підпалили після вбивства, зокрема Андрія Бляшука, Анатолія Боговіда, Ростислава Прокопчука, Андрія Ткачука. Невідомо, скільки воїнів тоді полягло. Родичі самостійно збирають дані про втрати. Наразі відомі 27 імен (станом на березень 2023 року). На місці загибелі встановлено монумент  в селі Дмитрівка у співпраці з рідними інших загиблих та з допомогою місцевої влади [3].

«Він був неймовірною людиною для всіх, хто його знав. Дуже турботливий і все розумів. Виховувався справжнім патріотом, любив Україну понад усе. Тому 24 лютого вранці без роздумів зібрав речі і вступив до лав ЗСУ. На питання мами лиш відповідав «Хто як не я?». Загинув як справжній воїн – у нерівному бою з противником», – розповіла сестра Діана. Поховали військовослужбовця на місцевому кладовищі у рідному селі Мельники-Річицькі Ковельського району Волинської області.

Нагороджений орденом за мужність ІІІ ступеня (наказ вже є, але ще нагорода не вручена офіційно). Підготовлена до встановлення меморіальна дошка, яка буде офіційно встановлена в Мельники-Річицькій гімназії, яку закінчив Андрій Бляшук.

Спогади Самарчук Ніни Іванівни, вчительки української мови та літератури 

Андрійку, наш добрий, привітний, щирий учню, хлопчику великої і світлої душі, до останнього вірила, що ти живий. Такі не можуть помирати.

Ти, наш білий Ангеле з чорних днів чорної української смути, піднявся на небеса. І сьогодні опустився до рідної хати невимовним чорним болем.

Стоїть твоє рідне село у великій тривозі -- і сльози в нього на лиці. Наш білий Ангеле в ореолі чистоти, такий важкий прийшлося хрест тобі нести.

Не пробачимо. Не забудемо. Вічна слава Герою! Щирі співчуття рідним.

Вірш в пам’ять про загиблих

Вічна пам'ять оборонцям Києва....Березень 2022... Дмитрівка....Танкові бої....
Березень...Київ вистояв....
Були бої в містах
І селах за Київ наш....

А потім Квітень у сльозах ...
І Володимир вже на схилах
Зітхнув у віках сивий:
,,Розбита вже ,,парадна" та орда-

Параду не було, лиш боротьба!''
І Київ їх змолов, відкинув....
Знов Дмитрівка сумна....
Тут гинули бійці,

Тут був останній подих,
І вічний подвиг..
Не Курська у боях дуга....
Нова сталева сатана

Ховала очі в українських селах
І прагнула для себе так багато -
Терзать парадом наш Хрещатик,
Нерівний бій - 14 бригада....

Героїзм бійців й колобористів зрада....
Зустріти відсіч - ворог був не радий...
Молились люди по льохах і хатах,
На вулицях стрільба -

Чиєсь життя розп'яте,
А смерть сміливе серце в небеса...
Скорбота..Зайві вже слова....
Вдавилась героїзмом тут орда,

Зупинилась, зайорзалась і зачаїлась....
Та ще чимало лиха наробила....
На вулицях Березень цілував тіла,
І ночі чорні матерями вили,

Хтось із селян ховав бійця...
Звір мінував, нелюди чиїсь палили....
Відправи, служби не було,
Залякано місяць жило село...

Бої за Київ все тривали...
Нові й нові Героїв гартувались лави...
За Київ, Бучу, Бородянку,
Ірпінь, за закатованих і вбитих

Йшла розправа...
Буде Господня й кара!
Друга весна прийшла в загравах
Можливо, чуть тепліша,

І Київ ще лікує рани....
Молитви за Героїв інших..,.
Свічки загиблим, пам'ять вічна...
Простіть, Герої, що так вийшло...

Не ждали ми,, що яструбом війна,
Не наша і не ваша в тім вина....
Вандалів, варварів,
Антихристів, садистів,

Зомбованих тих активістів -
Новоспечена з брехні орда!.....
Гвоздики в мами у руці,
Мов краплі крові...

Сини були у бій готові...
А там у зАтишному домі
Ще вірили батьки у втомі,
Що їх соколики живі

Й вони повернуться додому....
Були криваві ж тут бої...
Йшли дні,і місяць тиша,
Лиш тиша...І безвісти у списках...

А потім фото в чорних рамах....
Вони злетіли в небесні перші лави...
Знову тиша,
Квіти і свічки....

Героям слава...

Ш.Є.

Матеріали підготували:

Бляшук Тетяна, учениця 9 класу Мельники-Річицької гімназії Забродівської сільської ради Ковельського району Волинської області

Науковий керівник: Середюк Роман Романович, вчитель історії Мельники-Річицької гімназії Забродівської сільської ради Ковельського району Волинської області