Літовченко Дмитро Вікторович

Народився Літовченко Дмитро Вікторович 4 березня 1984 року у місті Горохів Волинської області. Згодом разом із батьками та старшою сестрою Наталією переїхав у місто Берестечко. Тут уже в нього з'явився молодший брат Віктор[1].

Дмитро навчався і закінчив Берестечківську загальноосвітню школу I-III ступеня. Після закінчення школи вступив у Берестечківське ПТУ і у 2002 році здобув кваліфікацію тракториста-машиніста, слюсара-ремонтника сільськогосподарських машин та устаткування. З 2002 по 2003 рік проходив обов'язкову строкову військову службу. В 2007 році одружився з Мельничук Галиною і 19 грудня 2007 року в нього народилася донечка Олександра та 12 червня 2013 року син Діонісій.

Дмитро був завжди усміхнений, любив часто жартувати, обожнював свою сім'ю - вона давала йому сили, наснаги та віри. Він був зразковим чоловіком та батьком, порядним та люблячим сином, вірним та відданим другом, надійним побратимом. Чесною, мудрою, справедливою, співчутливою, гідною і світлою людиною в житті тих, хто його знав.

Працював Дмитро Вікторович на місцевому ковбасному заводі «Апетит». Жив звичайним життям та у 2014 році знову був призваний на військову службу, адже саме тоді в країні розпочалося АТО. Провів 7 місяців у Володимирській військовій частині, тут проходив підготовку до фронту та 3 місяці бездоганної служби у Донецькій області в окопах, де нарешті відбулася ротація. Дмитро разом із побратимом, а згодом і хорошим другом Ничипоруком Сергієм, повернулися до своїх домівок. Влаштувався вже на роботу у Львівську фірму з монтажу та прокладання інтернет-кабелю.

Здавалося усе життя попереду, та не все так просто. 24 лютого 2022 року в Україні розпочалося повномаштабне вторгнення російських військ, а уже 6 березня Дмитро отримав повістку про загальну мобілізацію та з надією й вірою в перемогу став на захист своєї Держави. Саме й з цього моменту він розпочав «свій героїчний шлях», де проявив неабияку мужність, сміливість, незламність та відданість Батьківщині[додаток1]. Спочатку воєнком відправив його у Рівненську область для підготовки та формування бригади. Тут Дмитро знову пригадав увесь шлях АТО і отримав позивний «ТАЛЛІН», але для побратимів він все одно залишався просто Дімон. Дізнавшись про мобілізацію Дмитра, його бойовий товариш, друг з 2014 року Сергій, пішов добровольцем у його бригаду. Після двох тижнів підготовки новосформована 68 окрема єгерська бригада вирушила на схід. Як досвідчений солдат, який мав уже бойові навики, Дмитро став командиром свого відділення. Довгих 7 місяців він був на першій лінії оборони в Вугледарському напрямку[3]. Неодноразово виводив своїх побратимів з-під обстрілів та ворожих засідок. Через важкі бої та постійні ворожі артилерійські обстріли, Дмитро отримав чимало бойових поранень, тричі був контужений, але кожного разу відмовлявся від госпіталізації. Його командир, за належне виконання своїх обов'язків, пропонував Дмитрові уже ротацію, але той відмовлявся, аргументуючи це так: «Я не можу лишити своїх хлопців, я не можу їх підвести».

У вересні їх рота була відведена з бойових позицій на додаткове навчання. Дмитро Вікторович, із званням молодшого сержанта, за цей час освоїв навики їзди на «Американському Тигрі», навчився користуватися новою імпортною зброєю, сумлінно виконував усі поставлені завдання та цілі. [додаток3].

Уже 28 жовтня підрозділ спецпризначення на чолі з командиром Орестовичем вирушив на своє перше бойове завдання в новому складі. Їхнім місцем призначення мав бути населений пункт поблизу Бахмута. 29 жовтня єгері прибули підкріпленням у населений пункт Павлівка, де на той час велися запеклі бої. Вони одразу кинулися на допомогу іншій бригаді, та на превеликий жаль до кінця дня дожили не всі. Це був найскладніший, найважчий та останній бій в житті Дмитра! Ворожа артилерія накрила хлопців великою кількістю снарядів. Один із них розірвався прямо перед Дмитром. Своїм тілом він прикрив побратима Сергія, ставши для нього живим щитом.

Загинув Герой Літовченко Дмитро Вікторович під час виконання бойового завдання 29 жовтня 2022 року, в населеному пункті Павлівка Донецької області. Він відав своє життя за друга, за свою сім'ю, за рідну землю, за нашу Батьківщину, за незалежність та територіальну цілісність України! Доставити тіло Дмитра із лінії фронту в рідне місто вдалося лише 3 листопада. Із належними військовими почестями Дмитро Вікторович, був похований 4 листопада 2022 року на Берестечківському кладовищі[2]. Перебуваючи у серці бойових дій, він завжди казав собі і близьким: «Вірте в Україну! Все буде добре!».

Зараз Літовченко Дмитро і надалі обороняє рідну землю, але, на жаль, у складі «Небесного Легіону». Разом із іншими загиблими Героями куполом стоять над Україною. Так... він і не відомий на увесь світ чи усю Україну, але наше місто Берестечко пам'ятатиме сміливого Героя ще багато поколінь[4]. Можливо, з часом складатимуть легенди чи зніматимуть фільми про таких ніби звичайних людей, але водночас вірних та відданих синів своєї Держави. Їх зараз чимало, та кожен з них заслуговує на належну шану, повагу, вдячність і право бути незабутими! Слава Героям України!

Матеріали підготували:

Ткачук Соломія, учениця 8 класу «Закладу загальної середньої освіти Берестечківський ліцей Берестечківської міської ради Волинської області».

Науковий керівник: Матіїшина Ганна Олександрівна, учителька української мови та літератури, «Закладу загальної середньої освіти Берестечківський ліцей Берестечківської міської ради Волинської області».

Список використаних джерел

1. https://www.volynnews.com/news/all/na-viyni-zahynuv-heroy-z-berestechka-dmytro-litovchenko/
2. https://vsn.in.ua/news/na-viyni-zaginuv-geroy-iz-berestechka-dmitro-litovchenko-13109
3. https://gorohiv.rayon.in.ua/news/550755-na-viyni-z-rosieyu-zaginuv-geroy-iz-berestechka-dmitro-litovchenko
4. Спогади дружини загиблого Галини Літовченко //Записала учителька української мови Ганна Матіїшина.