Піварчук Тарас

Син українського народу - Тарас Піварчук

Війна - це страшне і, здавалося б, таке далеке слово. Та варто було однієї миті, і всі ми, українці, пізнали великі жахи та неймовірні наслідки війни. Це біда усієї країни, і бути осторонь не може ні одна людина. Нині ми, українці, переживаємо саме такий час. Ця нещадна війна щоразу забирає квітучі молоді життя, забирає кращих синів України. Це просто жива істина, обпалена смертю, болем і кров'ю Тараса Піварчука.

У прекрасній сім'ї, працьовитій родині 2 липня 1983 року в селі Павлівка народився Тарасик. Ходив у дитячий садок «Малятко». Проте, коли в 6 років довелося попрощатися з безтурботним дитинством і кожного дня сідати за уроки, хлопець після школи приходив на територію дитсадка, щоб знову відчути атмосферу дитинства.

Навчаючись у ЗОШ І—ІІІ ст. с. Павлівка, Тарас старався проявити старання у вивченні шкільних предметів. Вчителі згадують, що хлопець навчався в такому класі, де всі були дружніми. Дівчата і хлопці разом як єдине ціле. Був відповідальним, чемним, щирим. Якщо вже пообіцяв щось зробити, то можна бути впевненим у тому, що він справиться із завданням.

Тарас ріс допитливим хлопчиком. Охоче займався спортом, був кмітливим. Завжди усміхався, вмів пожартувати. Сумнівів в односельців не було: з такою наполегливістю юнак своєї мети досягне.

У шістнадцятирічному віці ухвалив ще одне важливе в його житті   рішення - прийняв хрещення. З того часу він міг упевнено називати себе християнином. Виконання військового обов’язку суперечить його релігійним переконанням, тому Тарас проходив альтернативну службу.

У ТОВ "Павлівський Пивзавод" працював вантажником, у санаторії "Шахтар" - оператором котельні.

Зі своєю дружиною Ольгою Тарас уперше зустрівся, коли приїхав по справах в смт Благодатне. Дівчині він одразу сподобався, проте видався мовчазним. Через два роки юнак знову зустрів свою половинку, коли Ольга приїхала на курси у його рідне село. З того часу вони завжди були разом.

Після одруження подружжя жило якийсь час в смт Благодатне. Своє покликання знайшов на ЗХЛ (Завод художного литва) у Нововолинську, де зумів проявити свої вміння та отримати цінний досвід у сталеварінні. Здобув посвідчення електрогазозварювальника. У пари народився синочок Михайло, а згодом - Андрій. Із приходом на світ малюків, їхнє життя наповнилось ще більшою радістю. Згодом родина переїхала в батьківський дім у Павлівку.

Проте у житті чоловіка були і важкі часи. Якось під час роботи вибухнула піч, біля якої сталевар працював. У результаті Тарас зазнав величезних опіків. Але любов і віра зміцнювала його серце. Разом з дружиною вони пройшли довгий період адаптації. Влаштувався на роботу в ЗОШ І—ІІІ ст. села Павлівка оператором котельні.

А пізніше і ще одна прекрасна новина прийшла в дім – народилася донечка Вероніка. Через якийсь період часу Господь подарував їм ще одного синочка Ростислава.

На жаль, на долю родини випало ще одне випробування. Полум’я охопило дім багатодітної сім’ї. Але світ не без добрих людей. За усю роботу, турботу, допомогу, яку Тарас надавав іншим, люди швидко згуртувалися і допомогли родині в біді.

Сім’я відкрила власний невеликий бізнес зі зварювання металів. Чоловік любив свою роботу і виконував її відмінно.

У 2014-му році Тарас хотів йти захищати Батьківщину. Проте став головою ГО «Варти порядку Павлівщини». Багато часу приділяв роботі. Брав активну участь у житті церкви, навчався в Києві на диякона і успішно завершив навчання.

Проте поклик душі нестримний. Жага справедливості та правди перемогла і Тарас разом із своїм братом Олексієм з перших днів повномасштабного вторгнення російських військ на території України пішли на фронт.

Батьки виховали синів патріотами. І це було найголовнішим мотивом того, що Тарас пішов захищати незалежність України.

Служив у 14-й окремій механізованій бригаді 2-го батальйону протитанкового взводу. Під час розвідки військовим довелося ночувати, вираховуючи розташування ворожої техніки. Перший постріл...і влучає в ціль. Коли Тарас пішов за другою ракетою, ворог майже одночасно відкрив вогонь у відповідь, але ворожий снаряд розірвався неподалік від наших воїнів. Чоловік був поранений осколками ворожої ракети. Брат Олексій перед стріляниною був у навушниках із шумозаглушенням і від вибуху не постраждав, тому вчасно надав медичну допомогу Тарасу.

15 травня 2022 року Тарас отримав поранення та потрапив у госпіталь у місто Запоріжжя. Перед смертю зустрівся з коханою дружиною та помолився з пасторем. А вже 23 травня Тараса не стало…

Як страшні відголоски гарматних пострілів та розривів російських «градів», що лунають на Україні, прилетіла на Волинь, у наше село страшна звістка про втрату односельчанина Тараса.

27 травня 2022 року вбитого героя України на колінах зустрічали павлівчани. Труну з тілом Тараса Піварчука на руках несли бойові побратими. Грав тужливу мелодію оркестр. На його честь під стінами рідної школи пролунав останній дзвінок.

Село завмерло в жалобі, тузі, невимовному жалю. А ворог все суне й суне без кінця. І гинуть найкращі там герої, які не ховалися від граду і свинцю. 01.08.2022 року було присуджено (посмертно) громадську нагороду – медаль.

У Павлівському ліцеї свого випускника не просто пам’ятають, ним пишаються. У пам’яті Тарас залишився добрим, веселим, готовим завжди прийти на допомогу.

23 травня 2023 року зібралися знову батьки, родичі, учителі, учні, побратими, жителі села, представники влади, але вже на шкільному подвір’ї. Всі вшановували пам’ять загиблого земляка-воїна, добровольця, солдата 14 окремої механізованої бригади, героя.

На фасаді Павлівського ліцею, де навчався Тарас, відкрито меморіальну дошку. Право відкрити меморіальну дошку було надано мамі Валентині та дружині Ользі і дітям.

Директор Павлівського ліцею, представники влади висловили слова вдячності матері за те, що виростила і виховала такого сина і громадянина, який проявив найвищий подвиг – ціна якого – життя. Тепер Тарас, увіковічнений у граніті, кожного ранку зустрічає своїм поглядом і проводжає вихованців ліцею додому.

Він завжди був привітним і усміхненим, добрим чоловіком, найкращим татом, турботливим сином, щирим сусідом, відданим громадянином...

Йому було ще жити й жити, ростити дітей, будувати будинок, садити сад… Та доля розпорядилася інакше. Його немає серед нас. Повірити в це важко, неможливо. Він вже там, у небесах, молитиметься за мир, який виборював, спостерігатиме за тими кого любить, нестиме небесну охорону.

Сьогодні Тарас своїм прикладом виховуватиме у наших душах мужність, силу, патріотизм… Його мужність слугуватиме прикладом відданості Україні.

Слава Герою! Вічна і світла пам’ять.

Наш людський обов’язок: вшанувати пам’ять тих, хто поліг на війні, згадувати теплими, добрими словами тих, хто віддав своє життя і відійшов у безсмертя.

Спогади рідних.

Мама Тараса Валентина

«Я досі не вірю, що ти не з нами. Я до останнього моменту не вірила, що ти загинув. У ніч твоєї смерті я не могла заснути. Лише коли мені сказали, що тебе немає в живих, тоді зрозуміла, чому не брав мене сон. Я не стримувала сліз. Плакала…

Стоячи біля тебе, я вдивлялася в твоє обличчя і плекала себе надією, що то не ти, але мої надії не справдились. Тарасику, ти завжди був надійним сином. Ти ніколи ні на кого не ображався. Ти вірний син, товариш, брат для усіх нас.

Ти був підтримкою для мене, але тепер тебе не стало. Для всіх це важка втрата. Ти завжди будеш у наших серцях. Я обіцяю, що буду приходити до тебе на могилу і розповідати про своє життя. Нехай земля тобі буде пухом.»

Брат Тараса Олексій

«Досі не можу повірити в те, що Тараса немає в живих. Жахливе страхіття прийшлось йому пройти.

Перед очима завжди постає усміхнене обличчя брата. Ніхто не в змозі повернути час назад і повернути його, Тараса, сюди, у це життя. Нам залишається лише пам’ятати, відвідувати його могилу. Нехай земля йому буде пухом. А світла пам’ять житиме в наших серцях. Тарасе! Ти був хорошим, вірним братом, другом і побратимом…»

Матеріали підготували:

Кузьмич Ірина, учениця 7 класу Павлівського ліцею Павлівської сільської ради Волинської області

Науковий керівник: Кузьмич Людмила Петрівна, вчитель української мови та літератури Павлівського ліцею Павлівської сільської ради Волинської області