Ковалишин Степан Володимирович

Вижив у боях на Донбасі, помер у відпусці вдома

Весна – найгарніша пора року, коли пробуджується природа, земля заквітчується цвітом. Саме такої пори  9 травня 2019 року прийшла сумна звістка: раптово не стало Степана Ковалишина , жителя села Підбереззя. Він протягом трьох термінів воював з російськими агресорами на передовій у зоні АТО/ООС.

Степан залишив побратимів і війну ненадовго, щоб побачитися з найріднішими людьми. У селі на нього чекала його мама – Ганна Степанівна, четверо дітей та дружина.

Народився Степан Ковалишин 05.06.1968 року у с. Підбереззі, закінчив 8 класів  місцевої школи. Потім продовжив навчання у СТПУ 27 м. Берестечка. Здобув там фах механізатора. Під час навчання був активним учасником агіткультбригади. По закінченні якийсь час працював механізатором у райсільгоспхімії, потім у місцевому колгоспі трактористом

Звідки ж у нього такий патріотизм, любов до своєї  батьківщини? Мама Степана , Ганна Степанівна ,16- річною дівчиною включилася у національно – визвольну боротьбу, була зв’язковою УПА. Вона крізь усе своє життя пронесла у серці пам’ять про друзів , а ще любов до рідної землі. Тому й своїх дітей виховала у дусі патріотизму, засіявши їх серця зернами палкої любові до рідної землі. І ці зерна рясно проросли, насамперед у серці сина  Степана . У розмові з нами, коли ми хотіли дізнатися , що ж спонукало її сина піти добровольцем у 2015 році на війну з росією, вона відповіла : «Я дуже любила Україну. І весь час хотіла бачити її вільною. Так виховувала своїх дітей». Напевно, саме тому Степан одним із перших у селі вступив у громадську спортивно – патріотичну організацію «Тризуб» ім. Степана Бандери , яка була створена 14 жовтня 1993 році з ініціативи Проводу революційної ОУН Степана Бандери після збору – вишколу провідників обласного рівня.  «Тризуб став реальністю у 18 областях України як всеукраїнська організація. У селі керівником осередку «Тризуба» був Віктор Дмитрович Коритко - син колишнього політичного в’язня Дмитра Коритка. Головою Волинської ВО «Тризуб» на той момент був Богдан Климчук .

Члени цієї організації проходили спортивний, ідеологічний вишколи, їздили на екскурсії місцями бойової слави українського народу. Під час однієї такої подорожі з членами «Тризуба» вони відвідали Національний історико-меморіальний заповідник «Поле Берестецької битви», відомий також як «Козацькі могили». Битва під Берестечком відбулась саме в цій місцевості. Козаки, селяни зійшлися у смертельному бою з поневолювачами рідної землі — польською шляхтою.

Ця поїздка стала знаковою для Степана, бо там він познайомився зі своєю майбутньою дружиною Марією, матір’ю його дітей. ( уроженка Тернопільської області Збаражського району с.Доброводи). Молода сім’я стала жити в нашому селі, народила четверо дітей.  Старший син Степан відслужив у війську , молодший , Роман, призвався на строкову службу. Аж тут -Майдан Гідності ,а потім і війна. Довелося Романові побувати на Майдані під час протистоянь у 2013-2014 рр. Правда не на боці протестувальників-майданівців. А потім -війна, яку назвали АТО.  Він тоді був ще солдатом строкової служби , виконував бойові завдання у зоні АТО. Загинув 11 березня 2022року під час ракетної атаки на військовий аеродром м. Луцька.

Боліло серце батька за сина, бо молодий , ще й не пожив , життя не бачив, можливо, й дівчини ще не цілував. Вирішив Степан Володимирович йти добровольцем на війну, бо ж пам’ятав гасло  тризубівців : «Бог. Україна. Свобода». Хіба міг він спокійно сидіти вдома, коли країна у небезпеці? Тому, зголосився йти добровольцем у 2015 році. Спочатку перебував у навчальному центрі «Десна», потім протягом двох місяців – на Яворівському полігоні  Львівської області.  Мав  військову спеціальність «водій –механік», у званні «рядовий» займав посаду «стрілець». Виконував бойові завдання у м. Щасті , м. Золотому Луганської області, Донецькій області, Проходив службу з 28.01.2015 по 16.09.2017. Демобілізувався. Але не зміг довго відпочивати . Вирішив знову повернутися у ЗСУ. У лютому 2017 року підписав контракт на проходження військової служби в військовій частині А3488. Так, Ковалишин Степан, згідно військової спеціальності – водій–механік став солдатом 3-го штурмового відділення 1-го штурмового взводу 2-ї штурмової роти 24-го штурмового батальйону «Айдар». У цьому батальйоні прослужив з 14.02.17. по 14.09.17.

Другий раз підписав контракт 19.07.18 з військовою частиною А1008. Став солдатом 2-го відділення 3 –го взводу 4 –ї роти 2-го батальйону 14-ї окремої механізованої бригади імені князя Романа Великого. Був досвідченим водієм -механіком на БМП. Згодом, за умілі руки його підвищили до старшого механіка.

Безпосередньо приймав участь у бойових діях з 15.03.15 по 02.06.15 та з 28.07. 18 по 23.12 2018 року. Виконував завдання у Донецькій та Луганській областях.

Ось як про свого бойового побратима говорить Ростислав Собець зі села Скриголове, якого мобілізували разом зі Степаном Ковалишиним 28 січня 2015 року: « Тоді ми познайомилися й подружилися , хоча потрапили в різні військові частини. Степан – водієм – механіком БМП , я - водієм установки в ракетно -артилерійську бригаду. Стьопа не раз телефонував мені, розповідав про своїх побратимів. Не одного з них він вивіз своєю беемпешкою пораненим із поля бою, часто ризикуючи своїм життям. Він був чоловіком відчайдушним, відданим солдатській дружбі. Його було призначено старшим механіком, бо добре розумівся в техніці.»

Помер 9 травня 2019 року, перебуваючи вдома у відпустці, у віці 50-ти років. Поховали Степана Володимировича під залпи автоматів у супроводі Державного Гімну України.

Зі спогадів класного керівника Новасад М.А.: «Ковалишин Степан був добрим, спокійним, врівноваженим. Любив майструвати. Працелюбність – одна з головних рис його характеру. Завжди скромний, не любив уваги до себе, але проявляв увагу до старших, до дітей, яких дуже любив. А ще дуже любив Україну і за неї віддав своє молоде життя».

Дружина, Марія Романівна, розповіла, що просила чоловіка , щоби він удруге та втретє не йшов на війну, не укладав контракт, та він казав їй : «Не можу. Там же мої побратими, там чекає моя бойова машина».

На першій лінії вогню, неодноразово зустрічався з Ковалишиним бригадний капелан о.Михайло, який запам’ятав його оптимістичним і щиро усміхненим, хоробрим солдатом, достойним перед Богом і людьми.

Спогади класного керівника Новосад М.А.

Ковалишин Степан був дуже добрим, спокійним, врівноваженим. Любив майструвати. Працелюбність – одна з головних рис його характеру. Завжди був товариський, чуйний, веселий. Грав у вокально-інструментальному ансамблі. Завжди скромний, не любив до себе уваги, але проявляв увагу до старших, до дітей, яких дуже любив. А ще дуже любив Україну і за неї віддав своє молоде життя.

Спогади записала Шевчик В.П., 18.05 2023 року