Созонюк Олена Василівна

Волинянин Олена Созонюк – Героїня України

Майбутня захисниця Созонюк Олена Василівна народилася 13 листопада 1993 року в невеличкому селі Обенижі. Ходила в місцевий садочок та школу. У школі вчилася на відмінно, має похвальні листи за старанне навчання. З рідною сестрою-близнючкою часто їздила на олімпіади з фізики, хімії, біології та займала призові місця. Також мала грамоту з фізичного виховання. Як розповідають рідні, змалку вона булла дуже наполегливою, завжди досягала мети. Промовистим є факт, що Олена разом із сестрою-близнючкою Ольгою були на Майдані у Києві, де беркутівець зламав їй руку, у дівчини були побої та струс мозку. «Я ж їх не пускала. Але хіба втримаєш?» – пригадує мама дівчат, пані Віра [2].

Вищу освіту здобувала 2008-2011 у Львівському технікумі залізничного транспорту (навчалася на провідника), 2011-2015 у Львівському міжрегіональному університеті безпеки життєдіяльності на факультеті екології та 2 роки заочно у Харківському національному автомобільно-дорожньому університеті на економічному факультеті. Окрім цього проходила ще курси масажиста. Певний час працювала касиром-провідником та сушистом.

Після початку війни на Сході у 2014 році тричі зголошувалась добровольцем у військкомат, але отримувала відмову через поганий зір. У 2015 році 30 травня підписала контракт на проходження військової служби в 14-й окремій механізованій бригаді імені князя Романа Великого. Згідно військової спеціальності – сержант, бойовий медик. Спочатку Олена булла польовим кухарем у зоні АТО. Згодом отримала звання старшого сержанта, пройшла курси, стала бойовим медиком. Продовжувала контракт тричі. У лютому 2016-го Олену Созонюк нагородили відзнакою Президента України «За участь в антитерористичній операції».Загалом бійчиня отримала багато грамот та подяк [2].

Разом з Оленою витягав з поля бою поранених бійців та надавав їм допомогу військовий медик Сергій. Каже, що Олена була дуже кваліфікованим медиком, багато чого його навчила."Я відважнішої не бачив, чи витягувати 200-сотих, чи 300-сотих, ми біжимо, ноші та потягнули. Могла дати фору деяким солдатам. Стержень. Дуже бойова", – розповідає про загиблу військовий медик Сергій [1].

Коли розпочалось повномасштабне вторгнення росіян, Олена з побратимами й посестрами перебувала на полігоні на Рівненщині. Питання, воювати чи ні, для неї не стояло. У розмовах з рідними бойова медикиня казала, що боїться не смерті, а щоб не прийшла на рідну Волинь російська армія [2].

Олена неодноразово телефонувала мамі і плакала. Казала, що не може спати ночами, бо на власні очі бачила знищені колони автобусів із цивільними на Київщині. А в тих автобусах і автівкахбули мертві діти [4].

“Вона намагалась надавати допомогу і військовим, і цивільним. Казала, що збирала тіла діток віку її доньки і тепер не може з цим ні спати, ні жити. Після тих подій на Київщині стала замкнутою”, – втирає сльозу сестра [4].

Захищала Олена землі Харківської обл., Київської обл. (Ірпінь, Буча), Донецької та Луганської обл., Бахмут та ін.

Загинула наша захисниця 3 вересня 2022р. в с. Веселе Харківської обл. За словами батька Олени в бліндаж влетів снаряд, дівчина декількох воїнів прикрила собою.

Військовослужбовець Сергій Приходько теж розповів про події того страшного дня.

- Сталось це під час бою. Зі слів командира роти, почався танковий обстріл. Олена дуже добре виконувала свою роботу як бойовий медик. Думаю, що вона просто залишила укриття, щоб перевірити, чи хлопці всі цілі. Але ворожий снаряд впав фактично за два метрии від Олени, розірвався, її посікло осколками… Загинула на місці. Я збирав кошти на автомобіль Олені, яким би можна було вивозити поранених. Це тривало десь три місяці. Важко було знайти відповідну машину на нашу суму. Зрештою, все вдалось і автомобіль транспортували в Україну. Оленка загинула 3 вересня, а вже 5-го його доставили військовим. Це мав бути подарунокОлені, тепер ним користуватиметься рота, в якій вона служила. Не дочекалась…[3].

Поховали бойову медичку у рідному селі Обенижі на Волині. Щоб її провести в останню путь, приїхали навіть бійці зі шпиталю, дехто був навіть на милицях. Усі плакали і дякували за врятоване життя. А скільки ж таких врятованих… Тисячі. Впевнений, що такі, як Олена, заслужили рай та вічну шану [3].

Товаришував з Оленою військовослужбовець Юрій. Каже: врятувала не одне життя, допомагала і цивільним в Київській області, коли росіяни розстріляли колону з евакуацією людей.

Зі спогадів вчительки зарубіжної мови Обенизької школи: «Незабутня учениця Созонюк Олена. Разом з сестрою-близнючкою Олею дуже любила уроки трудового навчання. Може, тому після закінчення Львівського державного університету пішла працювати кухаркою-сушисткою.

Характер у дівчини був незламний та сталевий. Вона не терпіла брехні, лицемірства, відверто говорила правду у вічі. Вчила інших ніколи не здаватися. При зустрічі Олена мені розповіла, що їй відмовили від служби в ЗСУ. Але дівчина була наполеглива у своєму виборі. Ще зі школи дуже любила рідну країну. Була активною учасницею різноманітних олімпіад, особливо з біології, завжди займала призові місця.

Олена була опорою вчителів у школі.

Вона мала хоробре серце і вільну душу.»

Зі спогадів першої вчительки:

«До першого класу прийшло дві однакові дівчинки, як крапельки води, вони були близнючками. Впродовж чотирьох років вчителька розрізняла їх лише по одній особливості - це родимка на щічці в одній з дівчаток. Одночасно вони були і однакові, але при цьому ще й дуже різні. Одна була веселіша, а друга була дуже замкненою в собі, одна рухлива, а інша-спокійна. Спільною особливістю серед усіх інших дітей у них було лідерство. Ніколи сестри не давали собою маніпулювати , чи нав'язувати свою думку, завжди хотіли бути лише першими.

До навчання сестрички відносилися дуже серйозно, ще з першого класу вони налаштовувалися цілеспрямовано на те, щоб досягати успіхів у навчанні та отримувати нові знання. Оля та Олена дуже гарно писали та читали і дуже швидко засвоювали шкільний матеріал, тому й не дивно, що закінчили початкові класи вони на відмінно.

Захоплювалися малюванням , коли у них на перерві був вільний час, то вони брали олівці в руки і всю свою фантазію переносили на листочок паперу і показували свої дитячі шедеври одна одній.

Впродовж усіх чотирьох років дівчатка сиділи разом за однією партою і ніколи не були окремо.

Дуже хороші діти, завжди брали активну участь у всьому: танцювали, співали, розповідали вірші. Олену та Олю завжди підтримували батьки, не було жодного разу коли б вони не прийшли  на шкільне свято, аби подивитися на своїх двох талановитих маленьких донечок».

За словами побратимів, 28-річну героїню мають представити до ордену Богдана Хмельницького посмертно [4].

Бойова медикиня із села Обенижі житиме вічно: пам’ять про неї берегтимуть її мала доня, родина, односельці, волиняни, усі, кому вона врятувала життя й чиї життя захищала, йдучи на війну [2].

Обенизька гімназія та Турійська громада вшановують пам’ять про нашу захисницю та героїню - Созонюк Олену.

Матеріали підготували:

Фурманюк Юлія, Антосюк Анастасія, Литвинець Оксана, учениці 9 класу Обенизької гімназії.

Науковий керівник: Гронь Руслан Васильович, педагог-організатор Обенизької гімназії.