Іллюх Анатолій Панасович

Анатолій Іллюх – відданий захисник України

Вранці 24 лютого 2022 року розпочався новий етап російсько-української війни, що триває з 2014 року – без її оголошення відбулося повномасштабне вторгнення військ російської федерації в Україну – суверенну і незалежну державу в центрі Європи. Були порушені всі норми міжнародного права, двосторонні й багатосторонні угоди, що діяли у світі та Європі. Це був початок війни, якої Європа не бачила з моменту закінчення Другої світової війни. Відстоюючи незалежність України та мир і безпеку в усьому світі тисячі військовослужбовців ЗСУ віддають найцінніше – життя. Одним із військових, який загинув, був житель с. Вербка – Іллюх Анатолій Панасович.

Іллюх Анатолій Панасович народився 24 травня 1969 року в місті Ковелі . Вже 1984 року закінчив 8 класів загальноосвітньої школи І-ІІІ ступеня №7 м. Ковеля. У період 1984-1987 років навчався в Ковельському професійно - технічному училищі №7 за спеціальністю «Електромонтер».

1987-1989 роках був призваний на строкову військову службу. Після закінчення служби, з 1991 по 1993 рік почав працювати водієм у санаторії «Турія», але вже 1994 року його призвали на службу за контрактом у військову частину А3799. 2006 року був звільнений із закінченням контракту.

2008 року знову був призваний на службу за контрактом до військової частини А2042 на посаду водій-електрик.

З 30 січня 2018 року знаходився в зоні АТО.

15 квітня 2018 року старший солдат Анатолій Панасович Іллюх помер в караулі табору с.Трьохізбенка у Щастинській міській громаді Щастинського району Луганської області під час виконання обов’язків військової служби, пов’язаних із захистом Батьківщини.

Старший солдат Анатолій Іллюх був похований з усіма військовими почестями на кладовищі с.Вербка. Анатолій Панасович залишився вірним громадському обов’язку та військовій присязі, мужньо і самовіддано, до останнього свого подиху, відстоював честь і свободу рідної України .

Отож, ця війна неочікувано увірвалась у сім'ї усіх наших громадян. Вона несе зміни історичного масштабу для всієї нашої нації, але, нажаль, ці зміни пишуться кров'ю, тому усі, хто вистоїть, мають плекати в серцях пам'ять про тих, хто став цеглинкою в побудові світлого майбутнього України, але, на жаль, не побачить його.

Історія збройних конфліктів на території України, доводить, що у зв’язку з відсутністю достатньої кількості джерел: документів або ж свідчень очевидців — виникають дискусійні питання й «білі плями». Тому варто збирати, систематизувати й публікувати історії всіх людей, які працюють задля нашої перемоги, які захищають та відстоюють нашу незалежність.