Лавренчук Сергій Тарасович

Народився в селі Звірів 5 січня 1991 року. У 2006 році закінчив навчання у Звірівській ЗОШ І–ІІ ступенів. У тому ж році вступив до Луцького педагогічного коледжу, який закінчив 2010 року і отримав диплом за спеціальністю «вчитель молодших класів та оператор комп’ютерних систем» [1].

Впродовж 2010–2011 рр. проходив службу у Збройних силах України, у внутрішніх військах у місті Дніпро. Під час служби отримав відзнаку – нагрудний знак «За зразкову службу ВВ МВС ІІ ступеня».

У 2014 році отримав повістку, пройшов медичний огляд та був мобілізований у Луцький прикордонний загін. Саме в той час формувалася оперативно-бойова прикордонна комендатура (ОБПК) «Луцьк-1». Розпочав службу в підрозділі на посаді помічника гранатометника. Згодом два тижні проходив бойове злагодження на полігоні у Володимирі. Після навчання – проходив службу на кордоні з білорусією (посилення кордону). З грудня 2014 року переведений на посилення кордону з росією (Чернігівська область).

У лютому 2015 року загін у якому служив Лавренчук Сергій відправлений на Схід України. Місце дислокації – місто Новогродівка Донецької області. Виконували завдання по боротьбі з контрабандою, виявлення диверсійних груп. Служба проходила у секторі «С» від Красногорівки до Авдіївки.

За словами Сергія, між солдатами й місцевим населенням здебільшого взаємини були добрі. Військовослужбовці допомагали продуктами, найчастіше передавали продукти на міські ради, а ті, в свою чергу малозабезпеченим громадянам. Саме місто Новогродівка від обстрілів у 2014–2015 роках не постраждало, але в інших містах було багато зруйнованих будинків. Продуктами та одягом в основному забезпечували волонтери, від них же отримували і тепловізори. Проживали в приміщенні училища. Частина була сформована переважно із волинян, хоча було декілька контрактників із Рівненщини.

Батьки не знали де саме проходила військова служба. Мамі говорив, що служить на кордоні із білорусією, щоб не хвилювалася. Спочатку знав тільки брат, пізніше й батько. Мама дізналася, тільки коли у липні 2015 року був демобілізований і повернувся додому [2, с. 95–96].

Після повернення з АТО – працював заробітчанином у Польщі. З початком широкомаштабного вторгнення росії в Україну 24 лютого 2022 року повернувся до рідного Звірова.

5 березня 2022 року Сергій Лавренчук був призваний на військову службу Луцьким районним територіальним центром комплектування та соціальної підтримки Волинської області. Його призначили на посаду артилериста розвідувального відділення розвідувального взводу 503 ОБМП.

Вірний військовій присязі, старший солдат помер 25 серпня 2022 року в клінічній лікарні імені Мечникова м. Дніпро від тяжкого кульового поранення в голову, отриманого 13.08.2022 року поблизу села Мар’їнка під час захисту Батьківщини [3]. Поховали героя 28 серпня 2022 року на кладовищі в селі Звірів. Захисник не був одружений. У нього залишилися батьки, брат та сестра. 

Присвячується братові

І біль і розпач, невимовна туга,
Родина плаче, б’є невтішний дзвін,
Страшна утрата сина, брата, друга
Не сталось дива і на одрі він - …

Не чули ми від нього ані слова
Він не казав про втому чи про страх,
А з перших днів Zміюку стогодову
Уперто сік, розвіюючи прах…

Так, він не встиг омріяне прожити,
Недолюбив, не ставши під вінець,
Та він поліг, щоб жити, в Мирі Жити,
Щоб цій війні наблизити кінець…

О ні …, о ні…, герої не вмирають,
На небо пропускають без боргів,
Тому вони, вертаючи, карають,
Стираючи на безвість ворогів…

Пройдуть роки, як календарні дати,
Забуде світ про зради східних трой,
Але тебе ми будем пам'ятати,
Бо ти навік нескорений Герой!

Лавренчук Олександр

Пам'яті Лавренчука Сергія Тарасовича присвячується…

А день привітний… Сонячний такий…
Та горе на землі моїй!!!
Усю красу, усю велич природи,
Все перекреслюють війни лихої сходи!

Смерть вона сіє…
Останню забира надію!
Нема краю, кінця печалі,
Йдуть діти у небесні далі.

Багаття болю не згасає,
Знов страшна звістка серце крає!
І ллються сльози без упину-
Загинув! Рідненький! Загинув!

Війна зухвала,
Життя забрала!!!
Тобі б ще, хлопче, жити й жити,
Пішов країну боронити

Від ворога лукавого, лихого.
…Не міг собі подарувати
Свавілля і наругу ката.
Мужній,відважний син України,

За волю її та свободу загинув!
Пробач, земляче дорогий,
Коротким був твій шлях земний.
Тобі, Герою, наша честь і шана,

А квітка пам’яті ніколи не зів’яне.
Низький уклін і вдячність щира,
Спочивай з миром…

Бондар Леся Петрівна, жителька Звірова, директорка комунального закладу «Центр культури, туризму, молоді та спорту» Підгайцівської сільської ради Луцького району

Матеріали підготували:

Чернета Дарина, учениця 9 класу Звірівської гімназії Підгайцівської сільської ради Луцького району Волинської області

Науковий керівник: Палійчук Микола Васильович, вчитель історії Звірівської гімназії Підгайцівської сільської ради Луцького району Волинської області