Іщук Володимир Степанович

Дорога любові й звитяги: патріот з Підгаєць – Володимир Іщук

У зв’язку з агресією Російської Федерації 13 квітня 2014 року Рада національної безпеки й оборони України прийняла рішення «Про невідкладні заходи щодо подолання терористичної загрози і збереження територіальної цілісності України!». Наступного дня Голова Верховної Ради України, виконувач обов’язків Президента України Олександр Турчинов своїм Указом затвердив це рішення. Таким чином, Україна почала збройно захищати свою територію від посягань ворога.

Збройні Сили України, Національна гвардія, Державна прикордонна служба, Служба безпеки України, підрозділи Міністерства внутрішніх справ, добровольчі формування та представники інших силових структур держави розпочали Антитерористичну операцію (відому всім як АТО) на Сході України.

Враховуючи необхідність у додаткових силах і засобах для боротьби з незаконними військовими формуваннями, у структурі МВС були створені нові підрозділи. Так, 9 червня 2014 року міністр внутрішніх справ Арсен Аваков видав наказ про створення роти патрульної служби міліції особливого призначення «Світязь» в структурі міліції громадської безпеки Управління МВС України у Волинській області.[2]

Командиром роти «Світязь був призначений професійний військовий, 27-річний лучанин, старший лейтенант Олександр Фацевич.

Рота «Світязь» комплектувалась виключно з добровольців. Оголошення про набір до підрозділу було поширене у засобах масової інформації. На службу запрошувалися громадяни України, які досягли 18-річного віку, мали повну загальну середню освіту, за своїми особистими, моральними якостями, фізичною підготовкою і станом здоров’я здатні виконувати покладені на міліцію завдання.

В одному інтерв’ю командир роти «Світязь» зазначив, що найголовнішими критеріями відбору є патріотична позиція, готовність виконувати складні завдання, хороша фізична підготовка і попередній військовий досвід – служба в армії, хоч це не найголовніше. Найважливішою є мотивація.[6]

Саме тому до підрозділу зараховували патріотів добровольців, які не мали жодної попередньої військової підготовки, представників організації «Самооборона Майдану», учасників Революції Гідності. Звісно, не могли залишитись осторонь цього заклику жителі нашого села, в серці яких горів гнів до ворогів України: Столярчук Мирослав й Іщук Володимир. Ще будучи учнями Підгайцівської школи, вони відзначалися активною громадянською позицією й патріотизмом. Були ініціаторами й застрільниками проведення виховних заходів національно-патріотичного спрямування, зустрічей з воїнами УПА, репресованими в роки тоталітарного режиму односельцями. Активні учасники Помаранчевої революції й Революції гідності.

Іщук Володимир Степанович народився 14 серпня 1984 року у с.Бубнів Локачинського району. Ще будучи немовлям батьки Володі переселились у с.Підгайці, де й промайнули дитячі та юнацькі роки хлопчика. Освіту здобував у Підгайцівській ЗОШ І-ІІІ ступенів. З дитинства був допитливим і цікавився історичним минулим України. Гордився своїм прадідом героєм битви під Крутами Матвієм Данилюком, який у січні 1918 року у складі Київської юнацької школи ім. Богдана Хмельницького захищав Україну від більшовицьких орд Муравйова.

Дуже рано Володя втратив батька, який загинув на виробництві в результаті нещасного випадку. Разом з старшою сестрою Валентиною та братом Віктором не цурався фізичної праці, любив майструвати, будував дім. У роки Помаранчевої революції долучився до протестних дій, був активним у громадському житті села, району. А коли постав Майдан, Володимир, вже батько двох малолітніх дітей, з головою поринув у вир суспільного протистояння між гідністю та ганьбою. Взимку 2014 року Іщук Володимир записався в загін самооборони Луцька. Чергував на блокпостах поблизу міста, щоб не допустити виїзду силовиків до Києва. Брав активну участь у штурмі прокуратури та Волинської обласної державної адміністрації. У червні 2014 року вступив до роти патрульної служби міліції особливого призначення «Світязь» (позивний «Кущ») піротехнік підрозділу. Хто ж як не він, правнук героя битви під Крутами, Матвія Данилюка, продовжить естафету помсти зайдам зі Сходу. Така спадковість поколінь. Прадід і правнук змушені воювати у Національно- Визвольній війні з Росією. [3]

13 серпня 2014 року 40 добровольців роти «Світязь» вирушили в зону АТО. Підрозділ складався з двох взводів. Командиром першого був призначений Костянтин Лохвицький, другого – Максим Ляшук. Заступниками командира роти стали Ігор Дрючан і В’ячеслав Хоміцький.

22 серпня 2014 року основний склад роти «Світязь» прибув в Іловайськ. Бійці увійшли в західну частину міста і росташувались у дитячому садку «Ластівка» разом з батальйонами «Івано-Франківськ» і «Дніпро -1». Поставлені завдання рота «Світязь» виконувала спільно з батальйоном «Дніпро-1».

Станом на 24 серпня блокпост при в’їзді в Іловайськ з боку Кутельниково зайняли добровольці роти «Світязь» і бійці батальйону «Дніпро-1». Інша частина роти утримувала дитячий садок «Ластівка».

На другий день – 25 серпня зайнятий нашими бійцями район, був підданий мінометному обстрілу. Осколкове поранення отримав Святослав Романюк. Коли пораненого несли до мікроавтобуса їх прикривав наш земляк Володя Іщук, який також зазнав важкого поранення. Поранених доправили у підвал школи №14, де знаходився медпунк. Поранення Володимира Іщука виявилось важким, він потребував негайного хірургічного втручання. Можливості евакуювати хворого не було. Місто перебувало в оточенні. До останньої хвилини за його життя боролися медик батальйону «Донбас» Анна Ілющенкова («Мурка») й фельдшер роти «Світязь» Сашко Сивий («Док») [5].

На жаль, попри їхні старання, наступного дня 26 серпня, близько 11 години Володимир Іщук помер на руках у свого побратима з сусіднього села - Олександра Сивого.

Похорон 1 вересня 2014 року співпав з Днем знань. Такого жахливого й сумного дня початку навчального року жителі Підгаєць не пам’ятали. Все село віддавало данину шани патріоту-односельцю. Рідні вірять, що дід Данилюк Матвій на небі вже зустрівся з правнуком Володею. Сподіваються, їхня молитва там, за хмарами, допо­може вистояти нам тут, на зем­лі. Бо для них обох Україна була — понад усе!

А в пам’яті побратимів Володя залишив такі спогади:

Андрій Квач: »В Іловайську в садочку «Ластівка» я помітив, що десь загубив натільний хрестик, і стояв замислений, «Кущ» підійшов до мене і запитав, що сталось, бо ти «Дєрік», стурбований. А коли дізнався, дістав з броніка іконку і зі словами: «бери я ще маю, віддав мені. Ніби передав свій оберіг. Через день я вижив після розриву гранати, отримавши контузію, а Володя від свого поранення через два дні – ні. Вовка завжди був готовий допомогти любому побратимові, навіть якщо його про це і не просили. Патріот, який дуже любив Україну, свою родину, діточок: доню Анюту та сина Стасика, дружину Наталю»[7].

Андрій Ткачук: «Вова Іщук був і на Майдані, у нього аж душа кипіла за Неньку-Україну. Він був дуже хорошим, Царство йому небесне, він був піротехніком від Бога. Він був захисником Вітчизни. Це дуже порядна і необразлива людина була у нашому підрозділі, яка ніколи образу не тримала[8].

Олександр Фацевич: «Неймовірний був хлопець, людина-настрій, ініціативний, кмітливий. Не втрачав почуття гумору в найскладніших ситуаціях. Володимир не боявся йти на передову, не щадив себе, навіть коли доводилось працювати над силу»[5].

Герої не вмирають: 03 вересня бійців роти, які вийшли з Іловайська, урочисто зустрічали лучани вигуками: «Дякуємо», «Герої», «Слава Україні»! На переконання журналістки Наталії Малімон: «Такого масового піднесення духу і радості Луцьк не переживав давно. Востаннє площа перед приміщенням обласного управління внутрішніх справ збирала стільки людей у дні революції гідності».

З того часу промайнуло 9 років… Війна набула характеру повномасштабного вторгнення російських окупантів. Щоденно віддають своє життя за наближення довгоочікуваної Перемоги кращі сини і дочки України. Але ми впевнені: вона - не за горами!

Підростають дітки Володимира Іщука. Стасик - уже юнак, а донечка Аня, копія татка, - розмовляє з ним на могилі, оскільки їй було всього 8 місяців, коли не стало батька. Не витерпіло серце материнського горя й у мами героя - Марії Іванівни. Помандрувала в засвіти шукати сина.

Проте в пам’яті односельців, родини, педагогів школи, друзів, місцевої влади Володя – живий! В центрі села Підгайці нещодавно споруджено Стелу Пам’яті всім полеглим захисникам України, жителям територіальної громади й висаджено кущі калини – символ України й пролитої крові за її волю. Поряд з калиною встановлені іменні табличками з написами про кожного з героїв.

Хіба можливо здолати такий волелюбний народ, який віками народжує героїв-Титанів.

Матеріали підготували:

Демчук Віктор, учень 11-Б класу Підгайцівського ліцею Підгайцівської сільської ради Луцького району

Науковий керівник: Марков Василь Михайлович. Вчитель історії Підгайцівького ліцею