Радіоза Сергій Євгенійович

Пам’ять буде жити вічно  

Радіоза Сергій Євгенійович (24.11.1971-22.07.2022) народився в с. Кропивщина Іваничівського району Волинської області. Навчався в Грядівській середній школі. Після закінчення школи пів року працював у місцевому колгоспі «Україна» слюсарем. У 1989 році був призваний на строкову службу. Пів року проходив навчання, а далі служив на Кубі. Службу завершив у званні сержанта. Після армії повернувся у рідне село на роботу у колгосп, працював трактористом. На одному з вечорів зустрічі випускників познайомився з Валентиною, майбутньою дружиною. Одружились 24 жовтня 1993 року.

З 12.03.1993 року по 31.10.1997 року служив в органах внутрішніх справ міста Нововолинська. Потім працював на приватному підприємстві «Нова Аркада» різноробочим. Певний час працював будівельником, їздив на заробітки. Мав захоплення: колекціонував монети. Навіть будучи на фронті, наказував дружині берегти його колекцію.

З початком повномасштабного вторгнення Сергій постійно слідкував за розгортанням подій. Мовчки переживав, міркував, розуміючи, що його місце там. Згодом повідомив про своє рішення йти добровольцем. «Син у поліції виконує свій громадянський обов’язок, зять нехай вартує мою доньку та онучку, а я, маючи досвід, маю бути там, щоб ворог не дістався сюди. Як не я, то хто?» Сергію пропонували роботу в Луцьку на аеродромі, або поваром у частині. Та він не погоджувався, наполягав, щоб направили в 14 бригаду. 4 березня син відвіз батька до м. Володимира. Згодом був призначений командиром міномету, мінометного взводу механізованого батальйону військової частини А 1008 14 Омбр, 2 батальйону, 4 роти.

Від самого початку і до кінця Сергій був там, де було гаряче: Липівка, Королівка Київської області, Тимирівка, Успенівка Запорізької області, Первомайськ Миколаївської, Шестакове, Перемога, Куп’янськ, Петропавлівка Харківської, Веселе, Берестове Донецької області. Дзвонив спочатку дуже часто, бувало двічі на день. Коли було дуже гаряче, попереджав, що, можливо, не буде на зв’язку. У березні був випадок, коли мало не загинув, куля просвистіла зовсім поруч. Але тоді Бог вберіг його. Ніколи не скаржився, завжди був у доброму гуморі і заспокоював. «У мене краще за всіх», - любив повторювати.

25 липня онучці виповнилось 5 місяців, уже два дні не було зв’язку з чоловіком. Валентина написала побратиму Сергія, Олександру, але той не відписував. «Я бачила, що повідомлення він переглянув, але у відповідь - тиша», - згадує Валентина. Тоді вперше щось стиснуло серце. Цього дня до оселі зайшли двоє військових, відрекомендувались працівниками військомату та повідомили страшну звістку.

Загинув Сергій 22 липня в районі населеного пункту Берестове Донецької області, похований у селі Гряди, де проживав разом з дружиною Валентиною та дітьми. Уже по тому обізвався Олександр, побратим Сергія, повідомивши обставини його загибелі: «Осколок рекошетом пробив ящик, який лежав біля окопу, а потім, пробивши каску Сергія, дістався його голови. Він так і закляк, сидячи. В такому положенні його знайшли, витягли з окопа, зняли бронежилет, щоб йому було легше. Сергій ще був живий, помер на півдорозі до села, де була розташована частина.»

І надалі Валентина підтримує зв’язок з Олександром, який дуже хотів би побувати на могилі Сергія. Інші хлопці, з якими довелося пліч-о-пліч воювати Сергієві, приїздили на його могилу, провідували дружину і ділились спогадами про побратима Сергія. Згадували його веселу вдачу, вміння жартувати і підбадьорювати навіть коли смерть дихала у потилицю. Ще один побратим Василь, майже вдвічі молодший від Сергія, уродженець Нововолинська, називав чоловіка батьком і другом за те, що той міг вислухати і зрозуміти як товариш, порадити й підтримати як найрідніша людина.

На жаль, ніхто і ніщо не замінить рідним Сергія, але розуміння того, за що віддав своє життя, дає сили жити далі…

Матеріали підготували:

Кузьмич Ангеліна Андріївна, учениця 8 класу Грядівського ліцею Нововолинської міської ради

Галушка Оксана Анатоліївна, класний керівник, вчитель іноземної мови