Арсенік Василь Миколайович

Василь Арсенік - воїн, захисник, патріот

Для людей України мирне життя зупинилося близько 5-ї ранку 24 лютого 2022 року. Наше життя розділилося на «до» та «після». Зухвалий наступ російської армії крокує українськими містами. Діти на власні очі побачили війну - той біль, відчай, страх. Тисячі людей терміново евакуюються до більш безпечних регіонів, однак більшість з них не мають куди їхати.

І цей день чорною сторінкою увійде в історію нашої держави. Але, попри все, кожен українець та кожна українка промовляє: «Хто б там що не говорив, а згине зло і правда переможе, бо ми стоїмо на своїй землі, наші воїни захищають нас, і ми за правду, за волю, за наше щасливе майбутнє» [2].

Скалічені людські долі, руйнування, втрачені життя, здається, що це жахливий сон… На жаль, ця клята війна щодня приносить чорні звістки в українські родини, руйнує наші міста і села, ятрить нашу душу. Серед тих, хто віддав життя за Україну - наш випускник Василь Миколайович Арсенік.

Василь народився 29 вересня 1978 року в місті Ковелі. Закінчив школу №11 м. Ковеля, згодом навчався в нашому закладі з 1993-1996 роки за професією - верстатник широкого профілю. Був відповідальним учнем, старанно відносився до навчання, швидко опановував професію. Після закінчення навчання працював на заводі «Ковельсільмаш».

Василь був з тих винятково добрих і порядних людей, якими безкінечно пишаються рідні і знайомі. Він умів і любив будувати: теплі відносини з людьми, міцні стіні будівель на роботі і свого власного дому, і - плани на майбутнє. Про таких кажуть: майстер на всі руки. Василь встиг скуштувати заробітчанського хліба.

У перший день після віроломної навали путінської орди повернувся в Україну та добровольцем пішов у військкомат. Чекав призову, паралельно допомагав місцевим чоловікам охороняти місто на блокпостах. Квітень 2022 - призов на службу до лав ЗСУ. Фронт [1].

А 22 квітня 2022 року поїхав уже на передову.

Василь був турботливим сином, чоловіком, батьком, порядною, чуйною і дуже доброю людиною. Про цю доброту може сказати кожен, хто його знав.

Напередодні загибелі, 22 липня, у них із дружиною була річниця шлюбу. Він з фронту подбав про букет для неї. Це був останній його дарунок. 23 липня біля населеного пункту Берестове Донецької області загинув ковельчанин Арсенік Василь Миколайович. Героєві було 43 роки. У нього залишились батьки, дружина, дві доньки [3].

Прикро і боляче, що такі сильні, мужні, патріотичні чоловіки гинуть. Адже вони могли б ще багато зробити для своїх родин, нашого міста та України.  

Місто завмерло в ті декілька годин прощання. Огорнуте німою тишею, просякнуте гіркими слізьми. Люди. Багато людей навколішках вздовж дороги від собору аж до центру міста [1].

Василь Арсенік стояв до останнього подиху за свою рідну землю, за суверенітет держави, за рідних і близьких, за усіх нас, а тепер янголом- охоронцем оберігатиме з небес!

Світлий спомин про захисника України назавжди залишиться в серцях та спогадах його рідних, земляків, бойових побратимів. Нехай душа загиблого знайде вічний спокій [3].

В пам’ять про Василя Арсеніка і кожного Героя, які загинули за Україну, ми маємо виправдати їхні сподівання на вільну країну [1].

Матеріали підготували:

Ткаченко Владислав, учень ІІ курсу Державного навчального закладу «Ковельський центр професійно-технічної освіти»

Науковий керівник: Рихлюк Людмила Макарівна, бібліотекар, координатор проєкту «Небесний легіон Волині» в навчальному закладі