Костюк Олександр Вікторович

Олександр Костюк народився 18.06.1982 року, виріс у селі Смоляри-Світязькі Шацького району.

Однокласники згадують, що Саша був веселим, компанійським і роботящим товаришем. Мама і тато працювали у колгоспі, і Саша любив допомагати татові-механізатору, спостерігати за мамою-зоотехніком.

У родині був найменшим, є ще старші брат і сестра.

-Мій Саша – сільський хлопець, умів косити траву, орати поле і був комбайнером. Від нього не пахло дорогими парфумами, а більше соляркою та бензином, адже з дитинства був закоханий у техніку. Машина, трактор, мотоцикл, скутер і комбайн- це далеко не всі захоплення, - згадує мама Марія Артемівна.

Усі його улюблені речі на своїх місцях. У великій кімнаті на столі стоїть портрет воїна. На світлині захисник мужній, серйозний і усміхається, ніби вітається з усіма відвідувачами цього будинку.

Саша дуже любив тварин, і два вірних друга досі з сумом в очах виглядають свого господаря додому.

У 2000 році проходив строкову службу, служба подобалася, а ще командир військової частини, де служив Саша пропонував залишитись на службу по контракту, але так хотілося додому, побачитись з друзями, родиною. Коли повернувся у село відчув родинне тепло. Вдома добре, але все ж поїхав у військову частину, не зустрів друга командира (той був переведений), і Саша вирішує повернутись у рідне село. Після строкової служби їздив по сезонних роботах, і взагалі підзаробляв, де міг. Мріяв про створення власної сім’ї, про сімейне щастя.

Глибока зажура лягла на чоло мами, коли вона дістала сімейний фотоальбом. На світлинах хлопець усміхається.

Саша був мобілізований 1 вересня, служба проходила у військовій частині А – 1008, на посаді гранатометника стрілецького відділення стрілецького взводу стрілецької роти стрілецького батальйону. Телефонував часто і ніколи ні нащо не скаржився, завжди все було добре. Воїн мав їхати додому у відпустку, адже відчувши пекло бою, мріяв про одруження. Готувався до відвідин рідні, кращу форму свою беріг для зустрічі з сім’єю.

Коли дізнався, що односельці планують відправити йому посилку на зимові свята, казав:

-Мені нічого не треба. У мене все є, хіба пиріжків домашніх хочеться, але так і не діждався улюбленого смаколика. Пиріжки у вигляді тужиків скуштували усі, хто прийшов провести в останню дорогу: друзі, родина, побратими, знайомі і просто пересічні люди.

Загинув в результаті ворожого обстрілу під час виконання бойового завдання 31.12.2022 року село Іванівка Куп’янського району Харківської області.