Тарасюк Богдан Володимирович

Доземний уклін тобі, Богдане!

Трагічні події прийшли на нашу землю в 2014 році. Неоголошена війна на Сході України принесла багато страждань українському народу. В наше село Буцинь також прилетіла звістка про загибель молодого хлопця Богдана Тарасюка. Все село, стоячи на колінах, провело в останню путь бійця, який боронив нашу землю у складі 51-ї окремої механізованої бригади і віддав своє життя за суверенітет та спокій нашої держави.

Богдан Тарасюк народився 5 лютого 1990 року в селі Буцинь тодішнього Старовижівського району. В 1996 році пішов у перший клас місцевої школи. Добре навчався, охоче відвідував заняття. Після уроків займався господарськими справами вдома [1].

Після закінчення школи вступив у професійно-технічне училище № 7 міста Ковель, де здобув професію електрика.

26 квітня 2009 року був призваний в армію. Проходив строкову службу у десантних військах. Незадовго до закінчення служби підписав контракт. Повернувся з армії в грудні 2011 року. Працював охоронцем Ковельського ринку.

9 квітня 2014 року отримав повістку з військкомату.

Богдан був мобілізований до Збройних сил України, стрільцем-розвідником 3-го механізованого батальйону 51-ї окремої механізованої бригади. Свою відпустку він віддав товаришу.

Останній дзвінок від хлопця був 28 серпня з-під Іловайська. Загинув у бою поблизу цього міста під час виходу з оточення на дорозі поміж селом Новокатеринівка та хутором Горбатенко. У день загибелі виконував бойове завдання, але разом з іншими військовослужбовцями потрапив у ворожу засідку.

У Старовижівському райвійськкоматі мамі Олені Василівні повідомили, що тіла бійців, які поклали голови у жорстокому бою під Іловайськом, доправлені до Маріуполя, а звідти – до Дніпропетровська. Просили, щоб хтось із родичів приїхав на упізнання тіла.

Волонтери з Ковеля організували цю поїздку, а підприємець зі Старої Вижівки погодився своїм автомобілем поїхати у Дніпропетровськ.

У далеку дорогу вирушила мати, бо чиє серце, як не її, здатне серед багатьох впізнати свою кровинку? Дорога була важка і довга. Під ранок хтось із ковельських волонтерів порадив заїхати до військового госпіталю в Дніпропетровську. Там повідомили, що у відділенні реанімації опритомнів якийсь солдат Тарасюк. З'явилась надія: а може, це її син? Адже були випадки, коли матерям приходили похоронки, а сини згодом виявлялись живими. Але тут її чекало розчарування. У реанімації дійсно перебував солдат, який вийшов із коми, але він мав інше прізвище, і біля нього день і ніч ночувала його мама [2].

Олена Василівна пригадує, що потім їй порадили поїхати до моргу. Спочатку показали декілька фотографій. На одній із них побачила тіло з татуюванням «летючої миші» на правому плечі - саме таке Богдан вибив собі, коли служив контрактником. На грудях був срібний ланцюжок із хрестиком. Про це мама не знала, але хлопці, які були з ним у зоні АТО, підтвердили, що його подарував Богданові священник.

Тіло солдата знайшли 11 вересня в Дніпропетровську, воно було настільки понівеченим, що мати лише по медальйону і татуюванню впізнала сина. Щоб пересвідчитись, що це був дійсно Богдан, рідні вирішили провести експертизу ДНК.

Поховали Героя в рідному селі.

У журбі залишилися батьки: Олена й Володимир Тарасюки та сестра.

За особисту мужність й героїзм, виявлені у захисті державного суверенітетута територіальної цілісності України, вірність військовій присязі під час російсько-української війни Тарасюк Богдан Володимирович був нагороджений 17 липня 2015 року орденом «За мужність» III ступеня (посмертно); 11 серпня 2016 року вручено (посмертно) відзнаку командира 14 ОМБР; 30 квітня 2020 року батьки молодшого сержанта отримали пам’ятний нагрудний знак «Іловайськ – 2014»; 14 жовтня 2020 року було видано посвідчення №158 про присвоєння їхньому сину звання «Почесний громадянин Волині». 30 серпня 2021 року батькам вручено нагрудний знак «Почесна відзнака командувача військово - оперативного командування «Захід» ( посмертно).

Вулиця, де проживав Богдан, названа його іменем.

Схиляємо голови в скорботі перед полеглим героєм. Богдану було лише двадцять чотири. Вічна пам'ять і слава Герою!