Порфир’єв Микола
Сумний день його останньої дороги додому. Миколу зустрічало все село навколішки та зі сльозами на очах… Болюча втрата для всіх: родини, друзів, побратимів. Добрим був, людяним, ввічливим. А ще – працьовитим, любив ґаздувати, мріяв зробити гарним дім для родини…
Микола Порфир’єв народився 14 серпня 1991 року, і одразу в парі – мав брата-близнюка. Рано втратив батьків, виховувався у в Хотинській школі-інтернаті. Потім вступив в училище та здобув спеціальність автослюсаря. Після навчання Микола жив та працював у рідному селі Лукавці, що в Берегометській громаді.
Із 2016-го до 2018 року служив за контрактом, був учасником бойових дій в зоні АТО.
У 2019 році Микола Порфир’єв повернувся до цивільного життя, працював на «Укрзалізниці». Одружився, у квітні 2022 року на світ з’явився синочок Юрій.
Із початком повномасштабного вторгнення ворога в Україну захисник одразу вступив до лав ТРО. Він завжди був великим патріотом, відданим сином своєї країни.
«На жаль, батьком Микола зміг побути недовго. 3 лютого 2023 року синочку виповнилося 10 місяців, а напередодні, 2 лютого, нам прийшла жахлива звістка про те, що нашого татка, коханого чоловіка, брата не стало», – пригадує дружина Героя Марина.
Микола Порфир’єв загинув під час виконання бойового завдання в селі Невське Сватівського району Луганської області.
Зі слів побратима: «Микола був безстрашним. Він спустився в глибокий яр, аби прикрити мене. Почався дуже сильний обстріл і куля ворога влучила йому прямо у серце. Він прикрив мене, і для мене Коля – справжній Герой, завдяки йому я живу і продовжую захищати Україну, щоб його смерть не була марною».
Герої
