Дубик Петро Борисович

Народився 14.07.1983 року в селі Немиринці Ружинського (нині Бердичівського) району.

Проживав у м. Києві.

Номер обслуги першої протитанкової батареї, молодший сержант 26 Бердичівської артилерійської бригади, Петро Дубик, загинув 14. 08. 2014 року під Амвросіївкою Донецької області.

Народився Петро у мальовничих Немиринцях, в родині Бориса та Людмили Дубиків. Ріс веселим, жартівливим хлопчиною. У 2000 році закінчив Немиринецьку ЗОШ І-ІІІ ступенів. Після закінчення школи поїхав навчатися до Києва, де здобув освіту електрозварювальника. Деякий час працював у місцевому колгоспі. Згодом, юнака призвали до війська. Службу проходив в навчальному центрі Десна. Після служби в армії переїхав до столиці, де зустрів свою другу половинку.

Рано втратив батьків. У 23 роки хлопець залишився без матері, а через рік поховав і батька. 

Після смерті батьків сумлінно працював, дуже хотів відновити батьківську домівку.

У 2010 році Петя одружився зі своєю дівчиною, з якою проживали й працювали в Києві. 

Петя працював за професією. З колегами виготовляв різні вироби з металу, які були різної конфігурації, вони йшли на оформлення церковних дверей.

До зони АТО потрапив 19 березня 2014 року, під час чергової мобілізації. Коли точилися бойові дії в Криму його батальйон перебував в м.Одеса, згодом після анексії Криму батальйон перевели на Схід України. У коротких розмовах з рідними по телефону завжди переконував, що все добре, немає чого хвилюватися, часто повторював: “Все добре, я живий і здоровий!”. Дуже хотів повернутись додому, але казав, що має захищати кордони України. Згодом його батальйон (І Протитанкова Батарея) перекинули на новий об'єкт, де точилися протистояння бойовиків, а саме в м. Амвросіївку. Спілкуватися з рідними вдавалося не завжди, тому що телефонний зв'язок часто блокувався або був відсутній. Ввечері 14 серпня 2014 року молодший сержант — Дубик Петро Борисович, розставляючи гармати ( обслуга складалася з 6 чоловік), потрапив під мінометний обстріл. Двоє чоловік загинуло, троє важко поранило і один залишився живий. Щоб не сталося непоправне лихо , потрібно було добігти до посадки лише кілька метрів. Проте, шансів вижити не було ні в одного з сержантів — пряме влучання в ціль.

15 серпня сумна звістка прийшла в родину і в рідне село. Ніхто з близьких не хотів вірити в таке горе, що забрало з життя найріднішу людину — любого брата, коханого чоловіка, дорогого племінника, хрещеника, дядька і вірного товариша.

За особливу мужність та героїзм, виявлені у захисника державного суверенітету та територіальної цілісності України, вірність військовій присязі під час російсько-української війни, нагороджений орденом За мужність ІІІ ступеня ( 22.01.2015, посмертно).

Похований в с. Немиринці, Бердичівського району, Житомирської області. 

У с. Немиринці вулицю Чапаєва перейменовано на вулицю Петра (розпорядження голови Житомирської обласної державної адміністрації від 20.05.2016 р. №140).

Встановлено портрет на меморіалі “Стіна пам'яті полеглих за Україну” у Києві: секція 2, ряд 7, місце 28. 

Восени 2014 року на фасаді Немиринецької загальноосвітньої школи встановлено меморіальну дошку військовослужбовцю, земляку, який загинув під час бойових дій на Сході — Дубику Петру Борисовичу з написом: “У цій школі вчився ( 1989-2000) Петро Борисович Дубик, який загинув 14 серпня 2014 року на сході України. 

Вічна слава Герою, 
Що поліг у боях,
За народ, за Вкраїну, 
І за рідний наш край”.

1 жовтня 2024 року в Немиринцях в центрі села встановлено меморіальні дошки загиблим воїнам-землякам: Петру Дубику, Дзядевичу Юрію, Синюку Анатолію та Савченку Віктору.