Царик Петро Вікторович

Повномасштабне вторгнення докорінно змінило наше життя. Українці вдягнули військову форму, взяли до рук зброю та пішли боронити неньку Україну. Але війн немає без жертв і героїв. І якщо без жертв не минає ні одна війна, то з героями буває по різному. Ми маємо пам’ятати кожного з них, кожне втрачене життя. Серед таких героїв – наш земляк Петро Царик.

Народився Петро 26 червня 1990 року у мальовничому с. Заставне Волинської області. Базову загальну середню освіту отримав у рідному селі, продовжив навчання у сусідньому селі Заболотці, де і отримав повну загальну середню освіту. Шкільне життя хлопця було насичене різноманітними пригодами. Петро любив співати, слухати музику, із задоволенням брав участь у шкільних та районних КВК. Був завжди веселим, доброзичливим та кмітливим.

Після закінчення школи, у 2008-2009 роках пройшов строкову військову службу у Володимир-Волинській 51-й окремій механізованій бригаді, 59 зенітно-ракетному полку на посаді водія. По закінченню служби повернувся у рідне село, займався улюбленою справою – столярним ремеслом. Не маючи спеціальної освіти, Петро вміло працював з деревиною. Як згадували односельчани, мав «золоті руки». Виготовляв хатні меблі, альтанки, декоративні вироби, мав особливий хист до різьблення [2]. Відомий був не тільки в селі, але й в області.

У 2010 році одружився на дівчині з сусіднього села Тетяні. Пізніше у сім’ї з’явилося дві донечки: Анюта і Богданка. До речі, його хист передався старшій донечці, котра чудово малює. Був хорошим сім’яснино, дбайливим батьком, люблячим чоловіком та зразковим сином.

У квітні 2014 році, з початком Антитерористичної операції, був призваний на службу. Після проходження навчання на полігоні у м. Рівне відкомандирований до 128 окремої гірсько-штурмової бригади. У складі цієї бригади солдат Петро Царик виконував бойові завдання на території Луганської області.

24 лютого 2022 розпочалася повномасштабна війна. Петро не вагаючись повернувся до лав Збройних Сил України. З 4 березня 2022 року продовжив свій бойовий шлях у розвідці 14-ї окремої механізованої бригади імені князя Романа Великого, в/ч А1008. Солдат брав участь у боях проти окупантів у Житомирській, Київській, Миколаївській, Дніпропетровській, Харківській областях.

3 травня 2022 року під час виконання бойового завдання у селі Завгороднє Ізюмського району Харківської області Петро з трьома товаришами натрапили на ворожу засідку. Коли, після закінчення бою, до них дісталося підкріплення, двоє побратимів уже полягли від ворожих куль. Петро був поранений в груди, у нього ще прослуховувався пульс, тому, в надії порятунку, побратими несли його ще чотири кілометри до найближчої позиції. Але врятувати не встигли - він помер від великої крововтрати.

Поховали П. Царика у рідному селі Заставне на Волині. Указом № 460 Президента України від 30 червня 2022 року, за особисту мужність і самовіддані дії, виявлені у захисті державного суверенітету та територіальної цілісності України, вірність військовій присязі, Царика Петра Вікторовича, посмертно, нагороджено орденом «За мужність» ІІІ ступеня [3].

Ми не маємо права на відчай чи безнадію, бо перед нами завжди буде пам’ять про подвиг і приклад тих, хто віддав найдорожче, свої життя, захищаючи та бажаючи кращої долі для нашого народу, нашої Батьківщини, для нас із вами. Тому молімося за них, не забуваймо і продовжуймо їхню справу. Борімося!

Спогади дружини Петра Царика

«Мій Петрик був дуже хорошою людиною, коханим чоловіком, другом, сином, який завжди встигав усім допомогти. У нашому селі у кожній хаті є його роботи. Він у мене був дуже добрим і веселим, завжди любив пожартувати, приділити увагу нам з дітьми. Мені так важко жити без мого коханого. Він – моя друга половинка, яку я втратила. Безмежно його любимо, дуже сумуємо за Петриком. Так хочеться почути його голос, обійняти і просто бути поруч… Він – наш герой, якого завжди будемо пам'ятати і любити», – розповіла дружина загиблого Тетяна.

Матеріали підготували:

Стуга Владислава, учениця 7 класу, Заболотцівського ліцею, Литовезької сільської ради, Володимирського району, Волинської області.

Науковий керівник: Стуга Олеся Олександрівна, вчитель історії, Заболотцівського ліцею, Литовезької сільської ради, Володимирського рацону, Волинської області.