Закалюжний Євгеній Григорович

Євгеній Григорович Закалюжний народився  8 квітня 1979 року в селі Червоні Партизани, нині Володькова Дівиця. З дитинства захоплювався автомобілями та технікою, хотів у майбутньому стати далекобійником. Все життя мріяв про власне авто, яке згодом вдалося придбати, але так склалося, що поїздити на ньому Євгенію не вдалося.

У 1986 році йде до першого класу. Класоводом у початковій школі була Шерстюк Світлана Іванівна, а у старшій школі - Гаврилко Надія Миколаївна. Вчителі та однокласники пам’ятають Женю веселим, щирим, готовим прийти на допомогу хлопцем. Завжди привітний та допитливий. Найкращий друг у школі – Юрій Гусак. У 1996 році він закінчив Червонопартизанську загальноосвітню школу, вступив до Ніжинського педагогічного університету імені Миколи  Гоголя. 

Після року навчання вирішив пов'язати своє життя з армією та долучитися до десантних військ у 1998 році.  Потрапив на строкову службу в місто Болград Одеської області.

У 1999 році Євгеній брав участь у миротворчій місії в Югославії, а у період з 2000-2002 року проходив військову службу за контрактом у Житомирі. Коли почалася  Революція Гідності та бойові  дії на Сході України, Євгеній  знов повернувся до лав Збройних Сил України, аби зі зброєю в руках давати відсіч загарбнику. Обороняв Донецький аеропорт, де отримав серйозне поранення.  Уночі з 6 на 7 грудня 2014-го він та ще один військовий повзли 5 годин 200-250 метрів по снігу злітної смуги під вогнем гранатометів, мінометів, пострілів снайперів, виходячи із оточення. Закалюжному тоді прострелило руку і ногу, Артемію — ногу. Доповзли до МТ-ЛБ. Їх доправили в Піски, де вже було 15 поранених.

Сім’я допомагала  Євгену одужати.   Батько допомагав лікувати рану на нозі, яка все ніяк не заживала. Євгеній перебував у  лікарнях Одеси та Житомира, де йому ампутували пальці на нозі, але нога все одно продовжувала боліти, воїн кульгав. 

Після лікування та реабілітації у 2015 році був демобілізований. Однак у 2018 році він знову підписав контракт на 3 роки зі Збройними Силами України, проходив військову службу у м. Суми, де зустрів кохану жінку Наталію.

Коли почалося повномасштабне вторгнення російських окупантів в Україну, Євгеній - знову добровольцем - пішов боронити рідну землю. Служив навідником в 15-му окремому мотопіхотному батальйоні. Захищав рідну Чернігівщину, перебуваючи у  Чернігові, Конотопі.

14 травня 2022 року у важких боях на Луганщині біля міста Попасна сержант Закалюжний отримав осколкові поранення, несумісні з життям. Побратими намагалися врятувати Євгенія, але він, на жаль, втратив багато крові. Тіло покійного було доставлено до моргу м. Дніпра без відповідних документів, внаслідок чого виникла необхідність у проведенні ДНК для ідентифікації загиблого. Про сумну звістку батьки дізналися через 2 тижні, але відмовилися у проведенні ДНК, бо упізнали рідного сина по індивідуальному татуюванні на руці «ВДВ», а також відсутності пальців на нозі, які Євгеній втратив при обороні Донецького аеропорту. Удома на нього чекали батьки та брат. 

28 травня 2022 похований на кладовищі (Миколаївське) по вулиці Освіти в с. Володькова Дівиця.

За особисту мужність і високий професіоналізм, виявлені у захисті державного суверенітету  та територіальної цілісності України, вірність військовій присязі, нагороджений орденом «За мужність» III ступеня (31.07.2015).

Матеріали підготували:

Матеріал підготував: Ковшута Олександр, учень 11 класу Володьководівицького ліцею села Володькова Дівиця, Носівської ОТГ, Чернігівської області

Науковий керівник: Медвідь Валентина Михайлівна, учитель історії та правознавства Володьководівицького ліцею

Список використаних джерел

1. Сайт "Володькова Дівиця" https://www.f acebook.com/groups/volodkovadevica
2. Сайт  "Життя громади - інформаційний бюлетень Носівської міської ради" https://www.f acebook.com/groups1115239838678801
3. Сайт "Volodkova Divica https://www.f acebook.com/volodkova.divica.9